Четверті роковини повномасштабного вторгнення Росії. Дванадцять років новітньої російсько-української війни. Росія розраховувала зламати нас за кілька днів. Але Україна вистояла.Усі ці роки ми не мали вдосталь часу на глибоке осмислення того, як війна змінила нас як націю, – нам просто було ніколи, адже ми мусили битися, мусили захищати Україну. Ці роки стали випробуванням не лише для армії, а й для всієї країни. Для економіки. Для інституцій. Для суспільства. Для нашої здатності залишатися єдиними в найскладніші моменти. Ми втратили багато. Але ми зберегли головне – державність і суб’єктність.Ми нарешті стали за Україну так, як ніхто ніколи не стояв, бо ми знали: тут наш дім, тут усе наше і наше все. Нині ми маємо одну з найтехнологічніших, найбоєздатніших армій світу, ми маємо підтримку партнерів, ми маємо всі шанси здобути належне майбутнє для наших дітей. А ще ми маємо пам’ять. Пам’ять про полеглих воїнів – синів і дочок нашого народу, а також тих хоробрих іноземців, які відгукнулися на заклик Києва про допомогу та загинули в боротьбі заради спільних цінностей свободи й через достойний вибір чинити опір варварству. Пам’ять – наш ресурс стійкості й мудрості в ці історичні для України та всього світу часи. Чого ми не повинні мати – так це ілюзій щодо нашого ворога, ілюзій, що буде легко. Ми маємо жити в реальності, де щодня так потрібне те саме відчуття плеча. Це, мабуть, найголовніший урок російсько-української війни: наша сила в єдності. Тільки разом ми можемо бути сильною державою в боротьбі на незалежність. Пошана всім, хто пліч-о-пліч тримає Україну, хто має за честь називати себе громадянином держави, яка, попри всі похмурі прогнози в лютому 2022 року, продовжує виборювати майбутнє та захищати національні інтереси. Україна стоїть міцно! Слава Україні!