27 серпня 2001 року ізраїльський вертоліт випустив дві ракети по офісу Абу Алі Мустафи, генерального секретаря НФОП. Одна з ракет влучила прямо в нього, коли він сидів за столом.Наступного дня понад п’ятдесят тисяч розлючених палестинців, серед яких була й родина Мустафи, прийшли на його похорон. Мустафа виступав проти мирного процесу та Угоди в Осло. Проте він належав до числа поміркованих лідерів, і я з батьком багато разів ходив слухати його лекції.Ізраїль підозрював його в організації дев’яти терактів із автомобілями, начиненими вибухівкою, але це було не так. Як і мій батько, Мустафа був політичним, а не бойовим лідером. У Ізраїлю не було абсолютно жодних доказів його вини. Я точно це знав. Але це не мало значення. Так чи інакше, вони вбили Мустафу, можливо, у помсту за криваву бійню в «Сбарро» або «Дельфінарії». А може бути, що, що більш імовірно, вони просто хотіли надіслати послання Ясіру Арафату. Окрім керівництва в НФОП, Мустафа входив до складу Виконавчого комітету ООППриблизно через місяць, 17 жовтня, четверо озброєних бійців НФОП увірвалися до готелю «Єрусалим Хайятт» і вбили міністра туризму Ізраїлю Рехавама Зееві. Вони заявили, що цей акт — помста за вбивство Мустафи. Незважаючи на свою аполітичність, Зееві був очевидною мішенню. Він публічно захищав політику перетворення життя трьох мільйонів людей на Західному березі та в секторі Газа на пекло, щоб вони добровільно переїхали до інших арабських країн. Наприклад, в інтерв’ю кореспонденту Associated Press Зееві дозволив собі вельми недвозначні метафори, сказавши, що палестинці подібні до «вошей», яких потрібно вивести, і «ракових клітин, що поширюються всередині нас».Око за око, зуб за зуб, і взаємні вбивства тривали. Витримка з книги «Син Хамас».На кадрах показані бойовики батальйонів мученика Абу Алі Мустафи