Час грає проти нас. Реальність видозмінюється, стираються колективні спогади, накладаються один на один. Запам'ятовується те, що закарбувалося в чиїйсь пам'яті з більшою емоцією. Та ніщо не може стерти наші з вами спогади про день, коли колони російської техніки просто заїхали в покинуті міста Півдня та залишилися там по цей час! Ніщо не може стерти пам'ять про вбитих, ні в чому невинних українців, які просто любили свою Батьківщину та захищали сім'ї! Ніщо не зможе стати пов'язкою на наших кривавих ранах, які кровоточать увесь цей час, поки наші домівки та життя окуповані ворогом!Було холодно і гучно. Невідомість та почуття покинутості стискали в плечах, німіли ноги і руки. Відбувалося перезавантаження свідомості. Ми всі проживали ранок не із свого життя, із чужого, яке згодом стало частиною нашої буденності. Ми злилися в одне ціле з неминучою буденністю під назвою окупація. І ніхто з нас не бажав того! І ніхто з нас не прийняв того! Кожен тепер існує в скляних будинках на руїнах українського мирного життя. Час грає проти нас. З часом люди починають знецінювати переживання інших людей. З часом суспільство починає забувати, хто насправді в нас ворог, називаючи ворогами своїх же людей. З часом біль втрати окупованих територій стихає, набуває більш тихої форми та згасає - в чужій свідомості. З часом біль від окупованих територій стає все сильнішою в свідомості тих, хто залишився там, в окупації та тих, хто туди більше ніколи не зможе потрапити. Парадокс. Якщо від початку на це було розраховане кимось, напевно що ворогом, то він, можливо, досяг певної цілі і декому стало все одно. Відкрийте очі! Окупація поруч. Сьогодні ми, завтра - ви! Якщо нічого не змінити, звісно. Людей та території треба звільняти. В оборонці війну не виграти. Час грає проти нас. #admin