Пригадала нещодавній флешмоб, коли жінки забирали одна одну з пологових будинків. І вирішила написати трохи про те, як у ХІХ столітті американські жінки намагалися налагодити систему більш зручного cпільного побуту, але їхні чоловіки не дали їм цього зробити.

Йдеться про різні проєкти «комунальних кухонь» та експеримент із кооперативного ведення домашнього господарства Мелузіни Фей Пірс. Якщо чесно, я довгий час стереотипно сприймала подібні ідеї передусім крізь призму досвіду СРСР — коли держава згори обіцяла жінкам звільнення від хатньої праці, аби якомога швидше відправити їх на заводи й водночас взяти під контроль сферу приватного життя. Книга The Grand Domestic Revolution пропонує зовсім іншу перспективу й інші контексти. Нарешті дісталася до неї — і ділюся нотатками.

📍

Серед різних феміністичних рухів ХІХ століття існував так званий materialistic feminism. Авторка протиставляє його фемінізму марксистського спрямування. Бо для цих жінок головним було не розширення політичних прав і не залучення до фабричної праці, а зміна організації побуту.

📍 Тут варто зробити невеликий відступ. Модерність принесла людству уявлення про сферу приватного та поширення нуклеарної родини. Разом із цим — колосальне навантаження й самотність жінки, особливо в місті. Про це говорили у ХІХ столітті. Про це говорять і сьогодні, у ХХІ. У традиційному суспільстві дитину виховували якщо не всім селом, то принаймні великою родиною. У місті ж, якщо жінка не має партнера, включеного на 100%, вона часто залишається з усім сам на сам.

📍 Тож ще 150 років тому жінки почали розробляти дещо утопічні проєкти нових міст і будинків, у яких приготування їжі та догляд за дітьми були б справою спільноти, а не індивідуальним обов’язком жінки. Серед їхніх ідей — кооперативні домогосподарства, громадські кухні, спільні їдальні та дитячі садочки.

📍 Можна зауважити, що марксисти пропонували схожі рішення — але різниця була принциповою. Для марксистів ці інструменти мали насамперед звільнити жінок для виробничої праці. Для феміністок — покращити життя жінок і спільнот загалом. Тепер — кілька імен і прикладів.❤️ Кетрін Бічер та її молодша сестра Гаррієт Бічер-Стоу у книжці «Дім американської жінки» (1869) все ще писали про «природну жіночу самопожертву» та «хатню працю як покликання». Водночас у моделі ідеального поселення Нової Англії вони передбачили не лише комунальні школу й бібліотеку, а й пекарні та крамниці, де можна було купити вже приготовані страви — зокрема супи й м’ясо.

Насправді це добре вписувалося в європейську міську традицію: родини без великих кухонь часто замовляли хліб чи печеню зі своїх інгредієнтів у локальних закладах. Продовження та історія про невдалий експеримент буде в наступному пості