Про їжу, пам’ять, Голокост та кулінарні книги. Ілона Келлнер, Єва Освальд та Міна Пахтер мали геть різні біографії й опинилися в різних концентраційних таборах. Але кожна з них залишила по собі стосики кулінарних нотаток.Ілона Келлнер, наприклад, шукала в сміттєвих баках папір, щоб на звороті заводських бланків запивати рецепт начинки для штруделя, торта «Мокка» або тістечка з фундуком. Деякі рецепти вона пригадувала сама, але більшість записувала зі слів інших угорських єврейок, яких, як і її, вивезли до Ґессіш-Ліхтенау. Музей Голокосту зберігає колекцію її фотографій (вони в пості) та паперів.Подібні записи робила й Єва Освальд — єврейка з Кельну, ув’язнена в найбільшому жіночому концтаборі Равенсбрюк. Вона пережила табірний голод, епідемії й утекла під час маршу смерті, тож сьогодні на сайті Музею Голокосту можна знайти рецепт її улюбленої яблучної запіканки.А от Міна Пахтер не вижила. Вижила її подруга: вона зберегла кулінарні записи Міни й передала їх доньці. Лише наприкінці ХХ століття донька, Анна, наважилася їх переглянути. На основі цих записів у 1996 році вийшла книжка In Memory’s Kitchen: A Legacy from the Women of Terezín.Загалом існує окремий жанр — Holocaust cookbooks. Найчастіше діти або онуки тих, хто вижив у таборах, записують їхні історії, розшуковують «друзів по камерах» і видають збірки, у яких рецепти, як завжди, розповідають не лише про їжу. Серед таких книжок Miracles and Meals: The Holocaust Survivor Cookbook, Honey Cake & Latkes: Recipes from the Old World by the Auschwitz-Birkenau Survivors та інші.Є також важлива стаття історикині Лізи Пейн Food Memory and Food Imagination at Auschwitz.У ній досліджуються не лише практики виживання в Аушвіці — як-от спроби виміняти два листочки капусти за послугу передбачення майбутнього, — а й «уявні бенкети», які єврейські жінки готували зранку до ночі в таборах.Іноді вони просто сідали колом і по черзі розповідали, що хотіли б поставити на стіл. Ще й сперечалися щодо нюансів і «правильності» рецепту. Були й складніші форми. Наприклад, гра «Я — жінка», коли кожна з ув’язнених обирала соціальну роль — лікарки, швачки чи когось іншого, ту, якою була раніше, або зовсім іншу, — і в деталях уявляла, як прожила б ще один день. Звісно, з докладними описами того, що вона купила б, приготувала й з’їла.Дослідниця пише, що ця копінгова стратегія діяла на багатьох рівнях. Вона підтримувала зв’язок із традиціями та спільнотою (окремого значення набувало обговорення приготування ритуальних страв на свята), але була спрямована не тільки в минуле, а й у майбутнє. Адже ці жінки планували бенкет, хай і в уяві. За цю думку можна було вхопитися й прожити ще один день.Я з жахом впізнаю абсолютно ті самі патерни в розмовах з українцями та українками, звільненими з полону. Кілька подібних практик я фіксувала й сама. І від цього мені не по собі. Сьогодні, у день, коли пам’ять про Голокост мала б бути болісним уроком минулого, вона голосно бринить в теперішньому. І від цієї луни не сховатися.Ілюстрації: архів Ілони Келлнер