🎙 Інтерв’ю з командиром відділення: Асасін «Я живу тут і сьогодні. Бо не бачу закінчення»— Розкажи трохи про себе. Як тебе звати, скільки тобі років, яка твоя посада?Мене звати Даниїл, мені 25 років. Позивний — Асасін. Зараз я командир відділення.— Коли ти прийшов до війська?У жовтні 2018 року, на контракт. Через кілька днів буде рівно сім років служби.— Яка в тебе освіта?Закінчив 9 класів у школі, потім — училище. Вчився на оператора комп’ютерного набору, реєстрацію бухгалтерських даних.— Чому вирішив піти в армію?Це було непросто. Я був непридатний до служби. З 16 років проходив медкомісії, списували. Але в 18 вирішив сам — щось змінилось у голові. Просто прийшов.— Як для тебе починалась велика війна?Ми були на Донбасі. Спочатку не вірив, що це реально. Було відчуття бездіяльності, ніби ми — найменш корисні війська. Було образливо - ворог вже майже в хаті, а в нас тихо. Але потім почалося. Почали працювати — збивати.— Пам’ятаєш своє перше збиття?Так. Орлан, 2,5 км, з першої ракети. Тоді інші дрони не літали. Їх просто не було.— Скільки загалом збив твій екіпаж?Екіпажі змінювались, але особисто я маю 65 збиттів.— Ти вирішив піти вчитися на офіцера. Чому?Хотів щось змінити. Було багато факторів. Відчував застій. Але навчання не пішло — переоцінка цінностей, особисті причини.— Потім тебе перевели в іншу частину?Так, у роту охорони. Потім — наводчиком на французькому броневику «Страйкер». Там краще — не треба висовуватись, стріляєш з екрану. Але підірвались на міні. Екіпаж вижив. Я думав, що щось з ногою, але виявилось — просто носок натирав.— Ти повний кавалер ордену «За мужність». Пам’ятаєш, за що дали перший?Чесно — ні. Пам’ятаю останній. Тоді на нас вискочив ворожий танк. Лінія фронту змінювалась швидко. Довелось рятувати машину і екіпаж.— Що плануєш після війни?Не знаю. Я не строю планів. Живу тут і зараз. На місяць чи півроку наперед — не планую. Просто не бачу закінчення. Роблю свою роботу і все.