🤬 Історії про масові звільнення серед молоді 18–22 років після того, як їм відкрили виїзд за кордон, — це, блядь, тотальна зрада. У всіх повномасштабних війнах ніхто ніколи не ділив людей за роками народження: цей воює, цей ні. Ми боремося за виживання нації, а нам тут включають «демократію»: там до 25 не мобілізувати, там дозволяти виїзд, тут придумувати ще якісь винятки.

Якщо ми справді хочемо зберегти молоде покоління — тоді воно має або воювати, або працювати на оборонку, на підприємства, які тримають економіку і забезпечують армію. Це їхній обов’язок перед державою.

А відкриті кордони — це повна х*йня. Достатньо подивитись на черги тих, хто рветься втекти. Бізнес уже фіксує відтік кадрів, магазини та виробництва втрачають працівників. Це прямий удар по тилу.

Ми не маємо права дозволяти собі розкіш закривати очі. Або ми всі працюємо й воюємо за перемогу, або нас не буде. Наша молодь — наше майбутнє. Майбутнє України!

Врешті, земля кругла, і з такими світовими тенденціями на терпільство замість захисту своєї землі – скоро не буде куди тікати. Хіба що в космос…