Не живіть ілюзіями, та надіями на перемовини….Територіальні поступки в обмін на мир є абсолютно неприйнятними. З точки зору Конституції України, так,міжнародного права та політичних реалій. Українське законодавство не передбачає жодних механізмів для відмови від суверенітету над частиною своєї території. Подібний крок створить небезпечний прецедент, який загрожує не лише національній безпеці, але й глобальному правопорядку.З міжнародно-правової точки зору мова навіть не про територіальну цілісність України, мова про збереження основ світової безпеки. Якщо дозволити агресору силою захопити та легалізувати частину чужої території, це може стати прикладом для інших диктаторських режимів. Наслідком буде розхитування всієї системи міжнародної безпеки, заснованої на папері, на повазі до суверенітету та невід’ємності кордонів.Це питання також глибоко моральної проблеми. Погодитись на анексію частини українських земель означало б не лише легітимізувати насильство, а й зрадити принципи, за які бореться не тільки Україна, а й увесь цивілізований світ. Наші з вами військові.Чи зупиниться російський режим на окупованих територіях? Звісно ні, його стратегія значно ширша. Може, хтось ще цього не бачить? Але росія не полишила намірів знищити українську державність як таку, підпорядкувати Україну. Подальшого впливу та анексії і Європи.Навіть якби світ гіпотетично визнав анексію в Україні, це не задовольнило б російського диктатора. Його мета не лише контроль над територією, а повна дестабілізація України зсередини, подальший розкол трансатлантичної єдності, послаблення європейської солідарності.Разом із тим, розумію, що українське суспільство, яке понад три роки живе у стані війни, шукає надії на мир. Цієї надії чекають і наші військові на фронті, хто щодня ризикує життям заради спокою та свободи. Але ми маємо чесно усвідомити: допоки росія дотримується своєї стратегії війни й руйнування, жодного реального мирного процесу бути не може.Так, надію потрібно мати, але водночас не можна плекати ілюзій. У вбивць і шулерів немає щирих намірів миру. Вони використовують розмови про “перемовини” як частину війни. Не задля припинення агресії, а для дезорієнтації, розколу й підготовки до нових атак.Поступки агресору сьогодні, це відкриття воріт для нових вторгнень завтра. Якщо Україна покаже слабину, росія почне шукати подібні слабкі місця в країнах НАТО. Чому б, наприклад, не спробувати дестабілізувати прикордонні з білоруссю держави тим самим сценарієм, який був застосований проти України?Нехай не буде ілюзій: режим у Мінську вже озвучує потрібні для цього сигнали. Сам Лукашенко нещодавно заявив, що російські війська “повертались до місць постійної дислокації через Україну”. Це пряма вказівка на можливу готовність знову надати територію білорусі для агресії.Таким чином, “мир в обмін на території”, це не компроміс, а капітуляція.Це шлях не до завершення війни, а до її розширення. І не лише для України, а для всього європейського простору…