✍️ | «Ми створили процес, структуру, – каже Ігор. – Інфраструктура стала кращою, наш імідж сильніший. Працює академія, у нас є жіночий футбол. Тепер це інший клуб, хоча попереду ще багато роботи. Генерувати дохід складно; йшлося про пошук інвестицій, спонсорів, покращення інфраструктури».

На сцену виходить Унаї.

«Реал Уніон» припинив співпрацю з «Реал Сосьєдадом», прагнучи більшої незалежності та бажаючи, щоб відхід його футболістів не був автоматичною даністю.

Як каже Ігор: «Вони трохи виростають і – бум – у тебе їх забирають».

На місце Ла Реала прийшов «Астон Вілла», який спочатку підписав партнерську угоду, а потім пішов далі: через 18 місяців, у межах емісії акцій на 4,5 млн євро, власники клубу АПЛ V Sports придбали 24%.

Після того як родина Емері спочатку отримала 20% клубу в межах емісії на 1,2 млн євро, а потім збільшила свою частку ще одним вкладенням на 1,5 млн, після третьої емісії вона тепер володіє 53%. Решта «Реал Уніона» належить дрібним акціонерам.

«Одного разу Унаї згадав про це Нассефу [Савірісу, президенту «Вілли»], – каже Ігор. – Це багато говорить про те, як вони до нього ставляться, наскільки він інтегрований у клуб і наскільки серйозно вони це сприймають. У них є інші партнери, а також клуби, якими вони володіють, наприклад «Віторія Гімарайнш», то чому б не Іспанія? П’ятеро молодих футболістів «Вілли» вже приїжджали сюди.

Родина Емері є власником, а Унаї відчуває величезну відповідальність. Він хоче бути залученим, але повною мірою це неможливо на відстані та з такою роботою, як у нього. Він не входить до ради директорів. У дні матчів він залишає нас займатися всім самим. Пише, щоб побажати успіху та запитати, як усе пройшло. Під час міжнародних пауз він може приїхати на п’ятничне тренування, щоб подивитися, як вони працюють. І Ландер теж грає.

Унаї, звісно, говорить про тренерську роботу. Він один із найкращих у світі. Якщо й є щось, у чому він розбирається, то це тренерська справа. У нього будуть ідеї, думки щодо призначень. Але я сказав: «Я знаю лише одного тренера, який точно був би тут успішним... тебе. Я знаю, як ти працюєш. Тож давай знайдемо тренера, максимально схожого на тебе, але він має бути людиною, яка працює і підходить цьому клубу. Ми вже обговорювали це».

Що б ти не робив, гарантій немає.

«Щодня це битва... потім приходить вихідний матч, – додає Ігор. – І тоді ти залежиш від того, чи залетить м’яч у сітку».

Одного дня, звісно, мрією є повернення до primera, найвищого дивізіону.

А з Унаї на посаді тренера?

«Грати в Прімері було б leche, – каже Ігор.

Leche, буквально «молоко», означає «це було б круто», «це був би справжній успіх».

«Зробити це разом з Унаї – це було б подвійне leche».

«Ейбар» з іншої частини провінції Гіпускоа, історично схожий на «Реал Уніон», є для них прикладом, яким вони захоплюються, доказом того, що це не неможливо. Але Емері розуміють, що це поки не реальна мета. Насправді йдеться про щось глибше, менш матеріальне: про історію, ідентичність, спільноту.

«Наша ідея – зробити клуб сильним, стабільним, щоб він служив comarca та об’єднував її, – каже Ігор. – Це відповідальність перед нашим місцем, бути інституцією. Через футбол ти можеш достукатися до людей. Найздоровіше в командному спорті – те, як він передає цінності. Це наш спосіб зробити внесок у Бідасоа, об’єднати людей».

У п’ятницю ввечері в барі «Реал Уніон», що розташований на мальовничій площі міста, за столом, заставленим вином «Ріоха» та тортильєю, сидять члени родини Сальвадора Ечеандіа Галя, президент клубу, співробітники та колишні футболісти.

Сальвадор був бізнесменом, який народився в Іруні. У грудні 1924 року він пожертвував 150 тисяч песет, необхідних міській раді для будівництва стадіону, якому згодом дали прізвище його матері – Галь. Через два роки стадіон відкрили матчем проти «Барселони», а його дочка виконала символічний перший удар. Відтоді він став домашньою ареною клубу.

Запрошені до Іруна нащадки Ечеандії щойно завершили публічну зустріч, організовану клубом у музеї – історію, яку повернули й якою тепер діляться.

Наступного дня, на 100-річчя стадіону «Галь», відбувається аурреску – традиційний баскський танець. Правнучка Ечеандії Олена Анабітарте виконує символічний перший удар.

А потім стається дещо неймовірне: чудовий штрафний на 95-й хвилині від Луки Сангальї приносить господарям нічию 2:2. Свято завершено.

За кілька годин до гри Ігор і Хосу думають, де подивитися матч, у якому «Астон Вілла» перемагає «Тоттенгем» з рахунком 3:2. За кілька годин після нього Унаї виходить на зв’язок із Лондона. Він уже бачив найкращі моменти, але хоче дізнатися, як усе пройшло під час цієї історичної події для клубу, за який уболівали з дитинства та де грали три покоління його родини.

І де, можливо, ще одне, четверте, – його покоління – одного дня зможе тренуватися в Прімері?

Унаї сміється.

«Я, тренер? Не думаю, що це можливо, не впевнений, що на це є час. Якщо одного дня ми повернемося до першого дивізіону, це буде мрією, але... це лише мрія. Було б чудово замкнути коло, але моя справжня мрія – щоб любов до «Реал Уніона» залишалася частиною спільноти, щоб це почуття існувало завжди, щоб люди відчували емоційний зв’язок із клубом. Я хочу побудувати тренувальну базу з футбольними полями для міста, місце, де можна грати. З хорошою кафетерією, хорошими роздягальнями, інфраструктурою, куди зможуть приходити діти, а також їхні батьки. Ось чого я прагну: створити футбольний дім для Іруна, для comarca, який «Реал Уніон» поверне місту. Це і стане кульмінацією нашої роботи».

«І, – каже Унаї, – я хотів би, щоб він носив ім’я мого дідуся».

2/2

@elfutbolico