✍️ | «Одне з того, що я найбільше запам’ятав, – це телеграми», – каже головний тренер «Астон Вілли» Унаї Емері.

Емері було 11 років, коли його дідусь Антоніо помер у віці 76 років. До родинного будинку в Ондаррибії, маленькому й мальовничому баскському містечку на іспанському боці кордону з Францією, почали приходити посильні. Дещо з тих історій він уже чув, але саме це залишилося в його пам’яті: міра людини, гордість родини, зв’язки, які нас об’єднують.

«Я бачу, як мій батько показує мені телеграми зі словами співчуття, – розповідає він ESPN. – Від «Реал Мадрида», «Барселони», усіх іспанських клубів».

This is football heritage.

Хоча ніхто, здається, точно не знає чому, Антоніо Емері називали El Pajarito («Пташеня»). Через 44 роки його досі називають саме так.

Пахаріто Емері працював на залізниці та стояв у воротах «Реал Уніон де Ірун», що розташований зовсім неподалік, за вигином річки Бідасоа. Він досі залишається єдиним воротарем в історії «Реал Уніона», який представляв клуб у першому дивізіоні, де команда провела чотири сезони від самого старту чемпіонату в 1929 році. О 15:15 у неділю, 10 лютого 1929 року, на стадіоні Саррія, де квиток коштував дві песети, Пахаріто пропустив перший гол в історії Ла Ліги.

Через роки Пітус Прат з «Еспаньйола» згадував, хоча й не зовсім точно, як він так сильно пробив по м’ячу, що навіть маленька пташка не змогла його врятувати. Адже це був воротар, який допоміг «Реал Уніону» двічі виграти Кубок Іспанії – у 1924 та 1927 роках. До них додалися трофеї, які невелика команда з провінційного міста, що грала проти клубів великих міст, здобула у 1913 та 1918 роках.

У телефоні Унаї можна побачити воротаря, якого він знає. На аватарці WhatsApp стоїть фотографія Антоніо у футболці зі шнурівкою та наколінниках. По обидва боки від нього – його сини, батько та дядько Унаї. Обоє на фото в костюмах і краватках, але згодом вони також одягали футболку «Реал Уніона».

Як і Антоніо, батько Унаї Хуан Марія був воротарем. Він також виступав за інші клуби, зокрема за «Депортіво Ла-Корунья» та «Спортінг Хіхон». Старші брати Антоніо, двоюрідні дідусі Унаї, до нього грали за «Реал Уніон». Франсіско, якого називали «Танком», виграв Кубок у 1918 році. Дядько Унаї Роман також грав за клуб.

Народжений у такій культурі, Унаї та його брати й сестри практично неминуче мали грати у футбол. Щоправда, він не був воротарем і не приєднався до «Реал Уніона». Його шлях проліг на 13 миль західніше, до академії «Реал Сосьєдада». А звідти – набагато далі.

На момент, коли Унаї починав свій шлях, «Реал Уніон» виступав у напівпрофесійному третьому дивізіоні Іспанії – одній із 18 регіональних груп, де загалом грали 360 команд. Після вильоту з найвищого дивізіону Іспанії у 1932 році клуб більше туди не повертався. Щоправда, у 2009-му він ненадовго піднявся до другого дивізіону та вибив «Реал Мадрид» із Кубка.

Як футболіст Емері провів п’ять матчів у першому дивізіоні за «Реал Сосьєдад». Але як надзвичайно успішний тренер він попрацював у «Валенсії», «Севільї», «Парі Сен-Жермені», «Арсеналі», «Вільярреалі», а тепер очолює «Астон Віллу». Та дім і родина кликали його назад, а разом із ними – почуття обов’язку перед «Реал Уніоном», клубом, який представляє comarca Бідасоа – район, що перетинає кордон.

«Ондаррибія завжди була містом рибалок, – каже Унаї. – В Іруні на кордоні були митні пункти. На іншому боці – Андай у Франції.

«Реал Уніон» вигравав кубки, був серед засновників чемпіонату, мав історію, і до нього завжди ставилися з любов’ю. Але він залишився позаду, почав занепадати. Я завжди відчував сімейну відповідальність. Коли я починав тренувати, дивився на «Реал Уніон» і думав: «Чорт забирай, як шкода. З такою історією, з моїм родинним зв’язком – дідусь, батько, дядько. Якби ми могли чимось допомогти...».

Так вони й зробили. У 2021 році родина Емері придбала першу частку в «Реал Уніон де Ірун», зробивши крок до повного володіння клубом. Через п’ять років вони вже є його мажоритарними власниками.

«Ми зробили це виключно через почуття, – каже Унаї. – Клуб був у дуже поганому стані, опускався вниз. Наскільки я міг, я мав допомогти, віддати належне «Реал Уніону», залучити людей: родину, друзів, усю comarca. Я не можу бути там стільки, скільки хотів би, але стежу за всім. Коли маю паузу, приїжджаю. І зараз у клубі працюють хороші люди».

У четвер вранці, за два дні до матчу, який мав відзначити 100-річчя стадіону «Галь» місткістю 5000 глядачів, президент стоїть біля поля. До трибуни прихилений велосипед. 46-річний Ігор Емері у 12 років грав за «Реал Уніон». Він також брат Унаї.

Тренування завершилося, з роздягальні доносяться голоси, а чоловік котить газонокосарку по траві. Ігор вказує на нього й сміється.

«Кольдо, наш брат, – каже він. – Нас четверо: Кольдо, Унаї, Андоні та я... Андоні приїде сьогодні вдень. Він теж садівник – займатиметься бордюрами».

І тут, наче в ідеально підібраний момент, підходить привітатися футболіст. Ігор представляє його.

«Ландер, воротар, – каже він, – і мій племінник».

23-річний Ландер Емері – син Унаї, третє покоління родини у воротах «Реал Уніона».

«Він справді продовжив сімейну лінію, – пізніше скаже Унаї. – Не знаю, чому я не став воротарем, але Ландер став. Мій батько водив його в парк грати».

Ігор веде коридором униз, сходами вгору й заходить у невелику кімнату для засідань керівництва. На манекені в кутку висить футболка команди. Спонсор – Ekipate by UE, компанія, яка виробляє форму для місцевих клубів, – належить Унаї Емері.

На чотирьох невеликих квадратних полицях стоять чотири Кубки Іспанії «Реал Уніона», врятовані зі старої шафи, очищені від пилу, відполіровані та виставлені на показ. Історія знову повернулася до життя.

«Ось приклад того, до чого дійшов клуб», – каже Ігор.

Він продовжує:

«Власники шукали покупця, тому що ситуація була катастрофічною. Унаї знав президента, а вони розуміли, що «Реал Уніон» означає для нас. Це була навіть не стільки переговорна історія, скільки «будь ласка». Клуб падав, падав, падав. Ми знали, що він помирає. «Чорт, ми маємо діяти».

«Його вартість була не нульовою – вона була від’ємною. Структура відповідала рівню місцевої ліги, контролю за витратами не було. До клубу було негативне ставлення, його імідж був зруйнований: багато кому не заплатили. Хосу, наш юрист, який веде справи Унаї, усе проаналізував і сказав: «Ви збожеволіли, не робіть цього». Але все було питанням почуттів».

Родина Емері спочатку придбала акції, отримавши 20%, а потім провела додаткову емісію. Початкові 300 тисяч євро були лише початком. Вони взяли на себе борги, вирішивши, що клуб не може зникнути. Хоча процедура банкрутства та створення нової юридичної структури могли б мати фінансовий сенс, разом із клубом могли бути втрачені його спадкоємність, спадщина і навіть назва.

«Ми просто хотіли зберегти «Реал Уніон» живим, – каже Ігор. – Якщо дивитися головою, це мало сенсу, але ми ухвалювали рішення серцем. Ми зайшли трохи наосліп, – визнає він. – Був п’ятирічний план, який розвалився вже в перший рік. Виявлялося, що все було не так, як здавалося, цифри не відповідали дійсності. Клуб перебував у дуже делікатному стані, і лише останні два роки ми справді маємо повний контроль. Час теж не допоміг: новий третій дивізіон Primera RFEF збільшив витрати та вимоги, але обіцянку не виконали. Луїс Рубіалес, тодішній президент федерації, заявив, що клуби отримуватимуть по 1 млн євро, але телевізійна платформа збанкрутувала. У середньому клуби втрачали по 1 млн євро. І саме так усе почалося для нас».

Стає краще, хоча на це пішло більше часу, ніж уявлялося. Це видно на стадіоні «Галь», це відчувають люди – навколо з’явилися оптимізм і відчуття спільноти. Керівники працюють довгі години безкоштовно, а «Реал Уніон» досі працює зі збитками, які покриває родина. Але втрати скорочуються, клуб стабілізується і поступово будується заново.

«Ми були на межі зникнення – прихід Унаї врятував нас», – каже колишній президент та історик клубу Карлос Фернандес. – «Я оптиміст: ми знову отримали незалежність, у нас є надія на майбутнє».

1/2

@elfutbolico