Ейдос

Всі останні прототипи в робочому процесі я зробив за допомогою Claude Code. Минулого тижня це стало не просто nice to have, а частиною процесу, адже наш CPO видав «указ», що всі дизайні тепер мають надаватися розробникам робочим прототипом, який вони далі лише рефакторять й далі працюють над бекендом. Тож ми тепер надаємо реальний фронт — клікабельний, з усіма станами, логікою, на нашій дизайн-системі. Завайбкодена краса! Сиджу, тішуся.Але все це на localhost:3000, який крутиться в мене на ноуті й «помирає», щойно я закриваю термінал. Ну, або треба зробити ще купу рухів й задеплоїти на vercel чи кудись, аби дістати посилання, яке можна зашерити.Але необхідність ітерувати та змінювати дизайн нікуди не поділася. Й аби просто хтось глянув сам дизайн — це або «зараз пошерю екран», або «секунду, задеплою кудись». Дати зворотний зв’язок прямо поверх дизайну, коментарями, як ми звикли у Фігмі? Нє, тепер треба робити скріни, щось поверх відмічати, створювати документи з переліком правок, та й таке. Рівно десять років тому ми всі радісно почали тікати зі Sketch у Figma. Весь кайф був саме в тому, що робота перестала жити локальним файлом у тебе на машині. Все переїхало в хмари, дістало колаборативний підхід — заходьте, будь ласка, будь-хто, дивіться, коментуйте прямо зверху.Виходить, що тепер AI дизайн та код повернув нас до localhost дизайну. Стівен Гейні, засновник Paper, поговорив із купою команд (зокрема з Shopify, Notion, і взагалі цікавий подкаст!) і відмітив: «Ми повернулися в локальний простір». Один дизайнер зізнався, що останні чотири-п'ять артефактів зробив повністю в Claude Code і ділитися ними виявилось дивовижно складно.Завайбкодив за годинку те, що раніше тиждень робив руками, але показати це, отримати фідбек від усіх стейкхолдерів за допомогою «зараз пошарю екран» чи купи скріншотів, задокументувати всі рішення — цей процес повернувся у той динозаврський стан, коли ми працювали в Sketch.Як ви пораєтеся з цією частиною, поділіться зі мною секретами? 😊

У 1983 році дослідниця Лізанн Бейнбрідж описала «іронії автоматизації»: чим довше система працює сама, тим частіше саме людині доводиться ловити момент збою й тим гірше вона до цього готова. Бейнбрідж писала про кабіни пілотів і диспетчерські. А могла б і про AI-агента, якого ви запустили минулого спринту.AI-агенти тепер діють самостійно. Бронюють, дизайнять. рефакторять, надсилають... І лише близько третини людей довіряють тому, що видає AI. Це велика проблема для дизайнерів.У мене вийшла нова стаття (ґрунтовна, цікава й ващє афігенська) для UX Collective — це практичний тулкіт для дизайну людського контролю над AI. Що всередині:👉 «Регулятор автономії» (autonomy dial), запозичений із п'ятдесяти років досліджень автоматизації👉 Як виставляти його за ставками, оборотністю і впевненістю, а не за голими можливостями моделі👉 Шість патернів контролю: Intent Preview, Confidence Signal, Explainable Rationale, Action Audit, Escalation Pathway і сам регулятор👉 Таблиця «коли що брати», яку можна заскрінити й тримати під рукою👉 Як читати власні дані використання, щоб зрозуміти, чи правильно виставлений регуляторТак, вона доволі технічна, але такий тепер і дизайн. Посилання для друзів в обхід пейволу.

Пастка одного пострілуЩе пачка роздумів по використанню ШІ. Ви даєте навіть один промпт — і у Figma вже з’являється цілий флоу. Картки, відступи, стани, мікроанімація. Дивишся на це і ловиш кайф: «О! Готово й так швидко!» І в цьому криється пастка, якої ми ще толком не навчилися боятися.Бо я бачу дизайнерів, які почали зупинятися на цих результатах. Ну, бо всі поспішають зробити більше, ні, ще більше, та й дедлайни завжди дихають у спину, а воно ж… Та й так згодиться! А я б волів, аби ми зупинялися тоді, коли приходить інша думка: «О! Оце вже круто!»У мене для цього є метафора, яка давно не виходить з голови. Згенерований за секунду результат — це як вчорашня вечеря розігріта в мікрохвильовці за півтори хвилини на сніданок. І ти задоволений, бо ситно та швидко. Але чи воно смачне? Та ні.«Готово!» — це ж не те саме, що «Оце я добре зробив!». Емоційно це більше схоже на полегшення, що «швидко й працює», ніж на радість, що вийшло круто. Зробити «непогано» стало дійсно легко. Зробити те, що чіпляє — як було, складно, так і залишається складно.Ще навіть рік тому я не міг отримати екран за десять секунд. І ні я геть не сумую за тими часами. Але була частина того більш повільного процесу, який я, здається, тільки зараз почав цінувати: повільність змушувала тебе побути з рішенням. Подивитись на нього вранці. Віддати дизайнерам на критику. Зненавидіти самому. І переробити!

QConcursos — одна з найбільших EdTech-компаній у Бразилії, з 500 тисячами платних користувачів, силами двох розробників зібрала преміум-версію свого продукту на Lovable за два тижні. За оцінкою їхнього CEO, раніше така робота вимагала б команди з тридцяти розробників і зайняла б рік.Загалом Lovable зробив $100M ARR за вісім місяців. А окремий звіт від Vercel показує, що 63% людей, які зараз вайбкодять, не є розробниками: це PM-и, фаундери та, власне, дизайнери.Правда в тому, що ті 500 тисяч платних користувачів у QConcursos були до тих двох тижнів збірки преміум-версії. І бренд, і довіра, і розуміння, чого саме хочуть ті бразильці, що готуються до іспитів — усе це вже було в компанії. І треба чітко усвідомлювати, що Lovable просто зібрав ще один маленький поверх над фундаментом, який будували роками, а не створив щось з нуля.Хай там як, а швидка збірка того, що раніше займало багато часу та рук, звучить як перемога для тих самих стартапів. Аж поки не дочитаєш той самий звіт Vercel до кінця. Бо там, за тріумфальними цифрами, стоїть друга частина: застосунки, які завайбдизайнені та завайбкодені, відрізняються своєю неякісністю — відкриті секрети, захардкоджені паролі, зламаний доступ до ролей, який протікає чужими персональними даними.Тож, у результаті виходить два тижні, щоб зібрати. А потім ще місяці, аби полагодити й доробити. LinkedIn, наприклад, вже повниться дописами разрабів на кшталт: «Полагоджу ваш AI MVP за тиждень». Основна думка така: швидкість зі ШІ — це офігенно, але вона не безкоштовна. І платимо ми не лише токенами, а ще й беремо частину в кредит під заставу якості. І хтось у компанії чи команді все одно по ньому платитиме. З часом.

Дивовижно, як одна зміна іконки раптом змушує всіх перейматися дизайном.Очевидно ось що: це не була якась нова революція в графічному дизайні, і вона не започаткувала новий тренд. Просто це було щось інакше, щось не таке «дієтичне». Саме так Spotify привернув увагу всього світу — блискучою та банально простою диско-кулею.Звідки стільки уваги? Іконка настільки хороша чи настільки погана, що заслуговує на таку масштабну дискусію? Та ні. Вона просто змогла вирізнитися на тлі всього, що зараз борсається в болоті ШІішних рішень.І ця історія з новою іконкою Spotify (яку вони зробили на честь 20-річчя) повернула мене до головної думки про дизайн в епоху ШІ: «Емоційний зв’язок, який створює ваш продукт і його дизайн, завжди був ключем до успіху. А тепер він стає головним секретом успіху, що вирізняє дизайн і продукт».Спершу я написав про це у випуску XXV, а потім у великому дослідженні теми, що вийшло статтею Feelings Are the New Features. Висновок такий: Емоції стають справжнім показником якості.Для кожного з нас ШІ стає інструментом-підсилювачем, що пришвидшує наш крафт. Але ми не можемо віддавати йому тупо ВСЕ. І стає сумно, коли відкриваю LinkedIn і читаю тексти, цілком і повністю написані ШІ. Короткі речення. Звороти «це не А, це Б». Тощо. І вже немає індивідуальностей — усі вони загубилися в болоті одноманітності.Ні, як ви знаєте, я прихильник ШІ і впроваджую його в роботу всюди, де тільки можу. Власне, 90 % моєї роботи зараз відбувається не у Figma, а в ШІ інструментах.Але дійшло до того, що ми перейшли Рубікон одноманітності. І дехто вже піднімає повстання. Цей рух назвали «Stop the SLOP!» — і він уже має перших лідерів. Він набирає дедалі сильніших обертів. Окрім того, зустрічаються такі думки лідерів думок: «Усе, що зроблено цілком ШІ, сприймають як «дешеве» й «не варте уваги».

Поки був у відпустці й перезавантажувався, зрозумів, що потрібно напрацювати власний системний підхід до ШІ — і сів за теорію! 🙂Ділюся з вами одним із результатів цієї роботи — практичний гайд Context engineering: A repeatable AI workflow for product designers. Стаття вийшла на UX Collective, розлетілася по інтернету (навіть принесла грошей за авторство!) і, що мене здивувало найбільше — її переклали в кілька профільних журналів, у тому числі японською.Основна теза: контекстна інженерія — це дизайнерське мислення, застосоване до ШІ. І гайд дає конкретні методології систематизації роботи з контекстом для ШІ, замість хаотичного засипання промптами й артефактами. Посилання тут «для друзів» в обхід пейволу.Наразі, як напевно багато інших, я активно спалюю токени на Claude Design. Результати вражають і цілком ймовірно вже зовсім скоро я зможу запустити невеличкий проект, що ми місяцями планували з українськими видавцями. Але це окрема історія, результатами якої поділюся згодом. Розкажіть, як у вас змінилася робота з ШІ за останній час і що ви вже встигли наробити з Claude Design? 🙂️️

Нема передиху ні на що з цією роботою - як не продюсиш аутпут за допомогою ШІ, так допилюєш агентів, аби цей аутпут продюсили ще краще і точніше. Ну, я думав, це я один такий - змінив фах за рік майже на 180 градусів та ще й вимушений вести одразу кілька проєктів, нелюдське навантаження. Але ні - натрапив на оцей відос, де чувак буквально розповідає, що в США (і в Кремнієвій Долині зокрема) стає популярною китайська модель роботи "996", тобто з 9 ранку до 9 вечора 6 днів поспіль. Нібито є таке очікування, що в майбутньому буде величезний нижчий клас безробітних, та невеличка частка тих, хто буде залучена до створення чи роботи з майбутнім суперінтелектом. От вони і впахують зараз, щоби не опинитися безробітними потім. Тут можна би сказати - ну то най впахують на здоровʼячко, але ж це лізе назовні, проникає в майндсети інших в індустрії. Люди хизуються в соцмережах, що встають в 4:30 ранку, своїми суворими дієтами, заняттями важкою атлетикою, аби привернути увагу венчурних інвесторів (і, я так розумію, роботодавців). Я вже знаю випадок, де в стартапі оцінюють залученість людей не за вихлопом (він типу апріорі має бути високим), а за кількістю годин на роботі. Мовляв, якщо не вкладаєш 50 годин в роботу - ти не надто відданий. Вишенька: "Сучасні лідери тех-індустрії бачать себе не просто розробниками програмного забезпечення, а впливовими геополітичними гравцями." Я от наприклад бачу себе на дачі в майстерні, де я створюю з якісного шкірзаму хендмейд портмоне на замовлення...

А от скажіть-но мені, хто з вас по-справжньому любить своїх користувачів? Ну, або принаймні піклується?Просто в дизайн ми всі завжди заходимо з думкою: «Ми будемо містком між бізнесом та людьми! Ми будемо піклуватися про людей! Бо ми любимо людей»!Але фіг там. Чим далі, тим більше ці стосунки між цифровими продуктами мають присмак нав’язливих та токсичних. Минулих вихідних був Валентинів день і саме в цей день мала вийти цьогомісячна розсилка Eidos Design. І, звісно, користуючись нагодою, я хотів поговорити про ці стосунки між продуктами/брендами і людьми.Здавалося б, увага — найцінніший ресурс, за який борються усі компанії. Але водночас найуспішні продукти — це ті, що продовжують концентруватися на користувацьких проблемах, а не на енгейджменті, гейміфікації тощо.Notion не буде надсилати тобі нагадування щоночі чи давати вибух конфеті при завершенні таски. Керівники Headspace кажуть: «Якщо медитація стане такою природною для тебе, що тобі більше не потрібен застосунок, тоді ми досягли успіху». А застосунок The Outsiders, найуспішніший застосунок для професійних атлетів, ймовірно, єдиний, який каже користувачам, що взагалі-то треба відпочити й поспати, а не отримувати бейджи за чергове відвідування тренажерки.Найромантичніше, що ми можемо зробити як дизайнери — повірити, що якщо ми створимо щось справді корисне й чесне, то люди повертаються. Бо вони не на гачку ендорфінів, а тому що вони довіряють нам.Новий випуск Eidos Design Newsletter про любов у дизайні, огляд продуктів, які будують бізнес успіх на довірі та любові до людей.Прочитати повний випуск можна тут.

​​Figma втратила вже 81% вартості за останні півроку.Ну та, вона працює й все чудово, але ринок дуже швидко переосмислює вартість інструментів дизайну в світі штучного інтелекту.13 мільйонів користувачів щомісяця. 33% зростання доходів. Дизайнери не змінюють інструменти. Але акції продовжують стрімко падати. До речі, поки я готував цей текст, вартість Figma впала на 1% 😁Причин тому багато, але перечитавши усіх можливих та неможливих експертів, ось дві головні: → Закінчення терміну дії обмежень на продаж акцій після IPO дозволило інсайдерам здійснити масштабні продажі, зокрема генеральний директор Ділан Філд продав акції на суму в мільйони доларів, а керівники компанії продали акцій на суму близько 35 млн доларів у листопаді 2025 року за ціною 43–48 доларів.→ Загальні побоювання щодо руйнівного впливу ШІ на весь сектор SaaS.Figma побудувала свою конкуренту перевагу на основі колаборативного підходу до дизайну й цим вбила Sketch. Тепер це вже непотрібно та, здається, самі творці Figma не вірять в подальший успіх, якщо навіть Ділан Філд продає свої акції. Знаєте, за останні два тижні я помітив, що вперше провів більше часу в Claude, ChatGPT, Stitch (разом узятих) ніж у Figma. А як у вас проходить адаптація в цьому новому технологічному світі?

#хвилинкадизайнераОтже, ШІ збирає функції до обіду, MVP за день і оце все. То чому користувачі мають обрати саме ваш продукт?“Feelings Are The New Features” — моє вельми велике досідження, результати якого я публікував спочатку на UX Collective, а тепер і на Substack. І від резонансу, який відбувся після публікації цієї статті — я офігів 😁 Все почалося з повідомлення дизайн менеджерки зі Starbucks, яка розхвалила статтю й написала мені на LinkedIn, що в їх компанії вона широко обговорювана. Далі закрита дизайн-спільнота запросила мене на Q&A. А тепер, саме на основі цієї статті, я готую свій перший за 7 років конференційний виступ на WeAreDevelopers цього літа. Непогано вийшло!Реальність у нас наразі така: функціональний дизайн, який розв’язує проблеми, перестає бути перевагою — це просто банальна база. Тож що залишається? Яка така нова зброя потрібна для ефективних бізнес-перегонів? Моя відповідб: проектування не досвіду, а відчуттів.Емоційний дизайн — це більше не “приємний бонус” для еліт типу Duolingo, чи Wolt. Це єдина стійка конкурентна перевага. В статті я розбираю чотири виміри емоцій у дизайні, надаю практичний фреймворк, як із ними працювати. А ще там стільки джерел, що навіть моя дипломна робота в універи не бачила такої кількості релевантних посилань 😁Тож, друзі, запрошую вас до читання та обговорення!