Чому естонський університет зміг, а наш досі в 90-х: 3 факти перед 1 вересня

​Щороку наприкінці серпня ми чуємо одну й ту саму мантру:
«Якби держава дала більше грошей вишам, усе б розквітло».

Днями на конференції Forbes University Петро Чернишов (голова Наглядової ради КАІ) розмовляв із батьком естонських освітніх реформ Яаком Аавіксоо. І там прозвучала показова річ: коли Естонія у 1995 році починала реформу, професор у Тарту отримував близько €100 на місяць, а бюджет вишу був у 40 разів меншим, ніж сьогодні.

​Естонці не чекали нафтових надприбутків чи щедрих міністерств. Вони взяли і змінили правила гри:

🖥 ​Віддали майно і фінанси вишам. Ще 30 років тому естонські університети стали незалежними суб'єктами публічного права. Вони отримали право самостійно розпоряджатися своєю землею та корпусами, брати кредити в банках, залучати інвестиції та наймати викладачів хоч з Гарварду, хоч з бізнесу. Український же ректор досі зв'язаний тарифними сітками та кожною платіжкою в Держказначействі.

🖥 Перетворили ректора на топменеджера. У TalTech (Талліннській політехніці) ректора кожні 5 років призначає Наглядова рада, де 50% — це уряд, бізнес і Академія наук. Коли ректора обирає лише внутрішній колектив, виш консервується як середньовічний цех: усі голосують за того, хто пообіцяє «нічого не змінювати й не чіпати застарілі кафедри». Наглядова рада змушує орієнтуватися на ринок праці, а не на затишок у кабінетах.

🖥 Гроші за результат, а не за утримання стін. Фінансується підготовка затребуваного фахівця, а не процес висиджування годин у напівпорожніх аудиторіях.

🇺🇦 ​Що це означає для нас?
МОН зараз робить правильний крок, тестуючи корпоративне управління у трьох вишах (зокрема в КАІ). Але точкові експерименти не змінять систему загалом. Університетам потрібна повна майнова та фінансова автономія.

​Гроші завжди йдуть за свободою та якісними правилами гри, а не навпаки.

Яна Матвійчук ☑️ ПІДПИСАТИСЯ