Canal Духівник - @duhivnyk - №3148
Запалив лампадку перед образом святителя Михаїла. У ризниці знайшов теплий чай у термосі — звечора залишився, бо звечора була панахида і потім розмова з удовою.Каріна тримала чашку обома руками, але не пила. Руки тремтіли, але обличчя було спокійне — спокоєм, який буває або в самих святих, або в самих божевільних. Отець Роман, який за двадцять років служіння бачив і тих, і тих, ще не міг визначити, до якої категорії віднести цю дівчину.— Розкажи, — сказав він. — Я слухаю.Вона почала не з аварії, а з кінця.— Я була на митарствах, отче.Він не перебив.— Спершу був удар. Я переходила дорогу, я дивилася в телефон. Я виставляла сторіс — нову блузку, нові губи. Я тільки вчора з косметології вернулася, набила собі ще на два кубики. Машина — БМВ, чорна, я навіть встигла побачити номер: АА сім чотири два два. Потім удар. Потім нічого. Потім — світло, і я піднімаюсь. Я бачила своє тіло, отче. Воно лежало на асфальті, як зламана лялька. Лікарі бігли. Один — молодий, з борідкою — він плакав, поки робив масаж серця. Я хотіла йому сказати: «Не плачте, я тут, я бачу вас». Але мене вже тягнуло вгору, як на ескалаторі без поручнів.Вона зробила паузу. Чай у її руках вистигав.— А потім — отче, я не вмію цього розповісти словами. Бо там немає слів. Там — стовпи. Як митниці на кордоні. На кожній — істоти. Не люди. Не люди, отче. Вони чекали мене. Кожна — зі своїм списком.— Митарства, — тихо сказав священник. — Двадцять митарств душі. Так писав преподобний Василій Новий, так бачила блаженна Феодора.— Я не знала про них раніше. Я не була в храмі з хрестин. Я навіть «Отче наш» не пам'ятала повністю. Але там — там я згадала все. Усе своє життя, до останньої думки. До останнього погляду в дзеркало в ліфті.V
589
26-05-20 11:33