Canal Духівник - @duhivnyk - №3140
А в підземній усипальниці храму святителя Михайла, першого митрополита Київського, у Києві, на Печерську, біля мармурової плити раба Божого Михаїла Парфентійовича Дегтерева, благотворителя київського, †1898, кожної середи і п'ятниці о пів на третю ночі тихо горіла лампадка перед іконою святого Олексія, чоловіка Божого. А Анна, мати дочки на ім'я Софія, дружина чоловіка на ім'я Олексій, читала кафизму за кафизмою — двісті тридцять восьмеро імен, які отець Роман дванадцять років тому записав на окремій сторінці в зошиті в зеленій палітурці. По одному імені за раз. Дуже тихо. Як дихала.І в небі над Києвом, високо, на тій висоті, на якій літав колись її чоловік, висів літак. Двісті тридцять восьмеро в ньому спали. Чекали на свого. Кожен на свого. На молитву, яку хтось у Києві, чи в Пекіні, чи в Куала-Лумпурі, чи в Лагосі ще колись скаже.Господь — Той, Хто має право над повітрям так само, як над землею, — обертав сторінку в Книзі імен повільно, без поспіху, по одному. У Нього часу багато. Він самий і є час, і не час, і над часом, і у середині часу. У Нього кожне ім'я з двохсот тридцяти восьми вже записане. Кожна сім'я — підготовлена. Кожна година — призначена.А внизу, на землі, маленька дівчинка дванадцяти років узяла свого батька за руку, виходячи з храму, й сказала:— Татку, ходімо додому. Я тобі заварю чай.І чоловік, що повернувся з повітря через дванадцять років, узяв її руку у свою — обережно, як беруть у руку те, що завжди було тільки в серці.Каштан над ними тремтів. Вже випустив бруньки. Весна цього року прийшла раніше.Письменник Роман Лілея
842
26-05-15 11:10