Canal Духівник - @duhivnyk - №3030
І якщо ми несемо ці дари не до Того, Хто їх дав, а вживаємо їх на славу собі — рано чи пізно вони відіймаються, і відіймаються саме тому, що Господь не хоче нашої погибелі. Хвороба у такій людині — не кара, а милість; не суд, а запрошення.І коли людина, зламана болем чи страхом, береться нарешті за те єдине, що може її врятувати — за коротку, чотирислівну або п’ятислівну молитву, з Ім’ям Ісуса посередині, — тоді з нею стається те, про що сказано в євангелії: «прозріли сліпі, кульгаві ходять, прокажені очищаються, глухі чують, мертві воскресають» (Мт. 11:5). Бо прозрівають у першу чергу не очі тілесні, а очі серця; і воскресають у першу чергу не тіла, а ті душі, що стільки років вважали себе живими, не будучи.Тому на слова старця в нашій новелі — «даю тобі п’ять слів» — слід дивитися не як на літературний прийом, а як на свідчення тієї правди, яку східні отці пронесли через дві тисячі років без єдиної тріщини. П’ять слів. Ім’я Ісуса в їх осерді. Три тисячі на день — не як арифметика, а як постійне дихання. І розум, що низходить у серце. І час, що зупиняється, бо поряд стає Той, Хто Сам є життя вічне.Хай кожен, хто дочитав цю новелу, хоч на кілька хвилин сьогодні зважиться спробувати. Не з цікавості, не з артистизму, навіть не з благочестя. Просто тихо, в тій самій послідовності, яка тримається вже дві тисячі років:Господи Ісусе Христе, помилуй мене.І якщо серце хоч раз відповість теплом — знайте: вас чекають. Уже давно. Ще відколи світу не було.Роман Лілея
588
26-04-17 14:10