Canal Духівник - @duhivnyk - №2921
Післямова !Ви дочитали?Але я хочу, щоб ви не поспішали закривати цю книжку. Бо є щось, що я маю вам сказати. Не як автор. Як священник.Може, ви її бачили.Цю дівчину. Цю посмішку. Це світло.Може, вона стояла поруч із вами в храмі. Може, вона сиділа навпроти вас у метро, коли ви їхали на роботу після безсонної ночі, проведеної під звуки тривоги. Може, вона йшла повз вас на Хрещатику — серед натовпу, серед сирен, серед цього божевілля, яке ми звикли називати повсякденністю.Може, вона дивилась на вас. І посміхалась.А ви не помітили.Не тому, що ви погана людина. Ні. А тому, що ваші очі були зайняті. Стрічкою новин. Рахунком за комуналку. Тривогою за близьких. Образою на когось. Страхом. Гнівом. Утомою.І я вас не засуджую. Бо я сам такий був. Бо ми всі такі.Але є правда, яку святі отці знали і яку ми, люди двадцять першого століття, забули: демони не сплять. Вони не відпочивають. Вони працюють щомиті, кожну секунду нашого життя. І головна їхня робота — не лякати. Не спокушати. Головна їхня робота — викривляти.Викривляти наш зір.Святитель Феофан Затворник писав: «Демон не може зайти у серце людини, яка молиться. Але він може затуманити їй очі, щоб вона не бачила того, що Бог ставить на її шляху».А преподобний Симеон Новий Богослов свідчив ще гостріше: «Той, хто не бачить благодаті, яка стоїть перед ним, — не тому сліпий, що Бог не дає світла, а тому, що пітьма зайняла місце в його серці. Очисти серце — і побачиш».Ось у чому справа.Бог посилає нам знаки щодня. Не вогняні стовпи. Не голоси з неба. А тихі, ледь помітні, ніжні знаки. Посмішку незнайомої людини. Промінь сонця в найчорніший день. Слово, сказане випадково, але влучене просто в серце. Дитину, яка сміється посеред руїн.Але ми не бачимо. Бо демони викривляють наші очі. Вони підміняють наш погляд. Там, де Бог посилає ангела, ми бачимо чужу людину. Там, де благодать стоїть із простягнутою рукою, ми бачимо порожнечу. Там, де посмішка — ми бачимо лише власне відображення у темному склі.Я написав цю новелу не для того, щоб ви повірили в чудо. Я написав її для того, щоб ви протерли очі.Дякуйте Богові.Дякуйте за кожну посмішку, яку бачите. За кожне тепло, яке відчуваєте. За кожне тихе диво, яке проходить повз вас, — і яке ви, може, цього разу помітите.Бо не всі, на жаль, її бачать. Цю дівчину. Це світло.Вірніше — дивляться. Але не бачать.Не тому, що вони погані. А тому, що їм не дали побачити. Бо хтось — або щось — стоїть між ними і Богом. І викривляє все. Кожну посмішку перетворює на підозру. Кожне добро — на хитрість. Кожне чудо — на збіг.Святий Григорій Палама, захисник ісихастів і вчитель нетварного світла, говорив: «Бог невидимий не тому, що Він далеко. А тому, що ми закрили очі. Відкрий очі серця — і побачиш, що Він завжди був поруч. Що Він завжди посміхався тобі».Я вірю, що десь у Києві — може, саме зараз, коли ви читаєте ці рядки, — у якомусь храмі стоїть дівчина. І посміхається. І ніхто не знає її імені. І ніхто не пам’ятає, коли вона зайшла.І хтось дивиться на неї — і бачить.А хтось дивиться — і не бачить.Різниця між ними — не в очах. А в серці.Очистіть серце. І побачите.Бо Бог не завжди говорить словами.Іноді Він говорить посмішкою.Роман Лілея
519
26-03-29 14:38