Гуляти з собакою о 9 ранку й дивитися на густий сірий дим, що валить із сусіднього району, — нова реальність. — Ви як? — питаєш сусідку, яка теж вийшла з укриття з коргі, що радше вигулює її, ніж навпаки. У нього хоча б очі відкриті. Питаєш і не знаєш навіщо. Відповідь же очевидна.— Та як, — обводить рукою повітря вона. — Так смердить. А я на провітрювання відкрила всі вікна у квартирі доньки — вона сьогодні приїжджає до Києва. Думала, приміщенню трохи свіжості дати. Ну, дала, виходить. Аква-фреш.Коргі, здається, доїдає щось брудне й смердюче.— А ви як? — каже сусідка, хоча теж знає відповідь. — Та як… Зараз погуляємо — і планую поспати. Сподіваюсь. — А я вже, мабуть, не встигаю… Йду фарбувати наречену й її родичок. Весілля. Люди святкують любов. З укриття виходить чоловік і дістає цигарку.— Ви як? — одночасно з сусідкою питаєш його. — Та як… — відповідає. І дуже міцно затягується папіросою. Коргі береться до жування дірявого пакета біля урни. «Відбій повітряної тривоги». Нова реальність. Старе життя.