​​Ще один рік життя. Четвертий День народження я святкую у ЗСУ.  Святкую на посаді, яка мені добряче насточортіла. Святкую у холодному мокрому лісі – позаяк нині треную мобілізованих, що проходять БЗВП, базову військову підготовку. Наказали на БЗВП – працюю на БЗВП, це війна і це армія. Тут наказують і виконують. До речі, вибір маю небагатий, інструкторів заборонено переводити в інші частини, крім навчальних. Парадокс. Я служу на посаді з якої не пускають на фронт, навіть якщо сильно хочеш. Маю приклади перед очима. Хочеш – не хочеш, а навчати мусиш. Фронт потребує пілотів БПЛА – і не цікавить.  З хорошого за рік – вийшов роман «Пташники», перший в Україні роман про пілотів БПЛА. Просто хотів розповісти людям про нашу роботу – роботу дронарів, водіїв безпілотників. Написав. Роман вийшов. Гарний.  З поганого – серце. Влітку добряче прихопило, але обійшлося. Доводиться тепер пити пігулки. Паскудне те відчуття, коли всередині тебе троїть певний агрегат і ти із цим зробити не можеш нічогісінько. Лише відтягувати. Нема, на жаль, пігулок від старості.  З сильних вражень – Запоріжжя. Досі не укладається в голові нереальність подій – місто де я малим хлопчиком босяка бігав по вулицях тепер прифронтове. Його обстрілюють. До фронту – біля 30 км (хоча, як рахувати).  З приємного – спілкування з читачами. За кожним – ціла історія про те як я виривався з частини аби потрапити. Аби спілкуватися очі в очі.  Який мій загальний настрій у День народження? Все в одному слові – прорвемося.  Прорвемося – і закінчиться війна. Не перемогою, на жаль, а дуже болісними умовами миру. Хоча нам сильно будуть доводити, ніби перемога виглядає от саме так – а хто не вірить той продався ворогу.  Прорвемося – і я займуся тим, що хочу робити, буду писати нові й нові книжки, які мрію створити. І до чорта всіх, хто заважає або намагається зневірити.  Прорвемося – і побачимо як Україна повернеться на шлях прогресу і розвитку. Україна буде відбудовуватися і міцнішати. А те що зараз, залишиться важким але потрібним уроком. Дитячою хворобою держави, яка приречена стати розвинутою і провідною. Не ми перші, всі держави проходили свого часу через подібне. Успіху добилися ті хто вистояв.  Прорвемося – і я побачу як одні ухилянти будуть косити під фронтовиків та волонтерів, а інші будуть скиглити як їм було важко й прохатимуть «зрозуміти і пробачити». Не буде ані розуміння ані пробачення. Розуміння і пробачення – через Вугледар та через полігон для БЗВП. Хочуть аби розуміли ми – мусять зрозуміти нас. На власній шкірі.  Прорвемося – і спостерігатимемо як Росія захлинатиметься в економічних проблемах. Щоправда ми тоді матимемо проблеми також – просто інші.  Прорвемося – і побачимо як вороги втрачатимуть майно та здоров’я, ще й ревітимуть від безсилля. Інакше бути не може. Я вірю.   Прорвемося. І будемо жити. Це буде інше життя, не таке як зараз. Але воно буде чудовим – для всіх хто вміє радіти кожній хвилині свого земного шляху. Хто бачить здобутки а не самі лише втрати. Хто мріє про бажане, а не рюмсає над втраченим.  Прорвемося.  А хто хоче привітати матеріально – це сюди. У сержанта-інструктора багато поточних розходів, від скотча до екранів відео. Україна потребує пілотів БПЛА – така реальність.