За своє довге життя Юрій Щербак встиг попрацювати лікарем-епідеміологом, боротися зі сказом, з епідемією холери, грати в джаз-банді на піаніно, стати автором багатьох оповідань, повістей, роману й театральних п'єс, побути Секретарем правління Спілки письменників, а згодом і Спілки кінематографістів України, порозпитувати Чорнобильських місцевих жителів у фільмі «Мі-кро-фон!» Георгія Шкляревського, співзаснувати Партію зелених України, очолити Міністерство охорони навколишнього середовища, виконати дипломатичні місії в Ізраїлі, США та Канаді й одним із перших від імені України привітати першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка. А в 2024 році Юрій Миколайович відсвяткував своє 90-річчя.Десь у цьому щільному графіку знайшлося місце й для сценарію (одного з багатьох) до фільму «Карантин» (1968) Суламіфі Цибульник. У сюжеті з життя лікарів-дослідників Юрій Щербак не лише скористався своїми професійними науковими знаннями, а й проявив свою любов до гостросюжетних художніх історій. За якоїсь причини у стрічці не було вказано — і згодом не доповнено на сторінках критики — те, що «Карантин» — не зовсім оригінальний сценарій, а адаптація повісті «Як на війні» все того самого Юрія Щербака, написаної 1964-го і надрукованої 1966-го років.Збігаються в творі та сценарії герої, загальний конфлікт і окремі перипетії між п'ятьма дослідниками, що внаслідок аварії з витіканням смертельного вірусу застрягли на карантині. Відрізняє ж фільм насамперед суттєво доповнена в порівнянні з книгою кінцівка.«Ми лежимо на дні океану. Десь далеко вгорі, на поверхні цього океану, світять вогники — це пропливають над нами супутники і великі лайнери, що несуть у собі людські сни, писк морзянки в радіорубці, тремтіння стрілок на щиті для приладів та зосереджене мовчання штурманів. А ми лежимо на дні океану. Ми лежимо вже другу добу. Подеколи загорається сигнальна лампочка телефону: нас викликає земля. Нас п'ятеро в цьому підводному човні, що прилип до дна океану. Ми чуємо голоси наших близьких, але нас відділяє од них непрохідний мур, кордон, через який ми не сміємо переступити, — шляхи надто нерівні: ціна нашого маленького життя або безпека міста, в якому, нічого не підозрюючи, тисячі натомлених за день людей додивляються останні телевізійні програми, вечеряють, читають книжки, стелять ліжка, цілують сонних дітей, сидять на вокзалах в очікуванні автобусів та поїздів. Ось чому ми лежимо на дні океану».У повісті «Чорнобиль» Юрій Щербак згадає, що долучався до створення фільму навіть на виробничому етапі й означить історію як «умовну, майже фантастичну».Нагадуємо, що сьогодні цю химерну стрічку про замкнених у просторі можна подивитися на Довженко-Центр.Онлайн за посиланням