Є речі, які чомусь досі здаються нормальними тільки тому, що до них звикли.. Хоча якби ми частіше дивились на них збоку, з інших кутів - вони виглядали б жахливо.. несправедливо і неприродно...Подумайте, ви ж не даруєте людині людину на день народження.. Не обираєте друга комусь у подарунок. Не загортаєте чиюсь долю в обгортку і не вирішуєте за когось, з ким йому тепер жити.Бо ж якщо людина хоче друга - вона знайомиться, цікавиться, проводить час перш ніж обоє погодяться, що ось - ми тепер друзі!Ми ж інтуїтивно розуміємо, що жива істота - це не предмет для передачі з рук у руки.Але з тваринами чомусь ця межа досі розмивається.Їх досі можуть дарувати. Як сюрприз, жест чи щось миле, що має викликати емоцію в моменті. Ніби це не життя, а елемент святкової сцени в якомусь фільмі, де експлуатовують тварин як декорації, а режисер, мабуть, ще й проти вакцинації і стерилізації 🤨Але ж і це ще не все.. Є ще одна, не менш гірка правда.. те, як люди самі ж створили ієрархію ЦІННОСТІ. Ніби справжній друг - це тільки породиста тварина. Ніби любов, характер і відданість мають обов'язково мати якийсь сертифікат походження і коштувати грошей.Але ж.. що не так з іншими??Що не так із собаками, які вже втратили дім, але все одно знаходять у собі сили довіряти знову? Хіба це не є якраз ознака безумовної любові, ознака справжнього майбутнього друга? Чим вони гірші?У центрах і притулках є різні.. Спокійні, активні, молоді, дорослі, маленькі, великі, пухнасті і не дуже. Ті, хто буде лежати поруч і цього буде достатньо. І ті, хто стане твоїм темпом, твоєю енергією та рухом 💔І вони не чекають, щоб їх підвищили до статусу друга. Вони вже такими є. Питання тільки в тому, чи хтось це просто хоча б побачить?Тварина не має ставати подарунком, щоб її полюбили. І не має бути породистою, щоб її помітили.Справжній друг не той, кого подарували чи купили за списком характеристик. І не той, хто виглядає «ідеально»....Це той, кого одного дня обираєш ти, а він обирає тебе... І ви не покинете одне одного попри всі можливі складнощі в житті ❤️‍🩹