Чому вони вбивають?Чому доросла людина бере в руки рушницю, ставить пастку, йде в ліс і не для того, щоб вижити, щоб захиститися від тварин, а щоб довести собі щось, про що навіть не завжди здатна сказати вголос? Що це? Традиція, азарт, жага адреналіну, бажання відчути контроль?Невже дивлячись, як лисиця в пастці з останніх сил намагається боротися за життя, смикає своїми лапами, роздирає шкіру об метал, вони відчувають силу і жодної краплі емпатії? Чи, можливо, їм потрібно бачити цей страх, щоб потішити власне маніакальне его?Коли перед ними поранений кабан ще кілька хвилин дихає, ще бореться, ще хоче жити – що в цей момент відбувається в голові того, хто натиснув на спуск? Чергова цифра, ще один трофей, з якого можна вирвати ікла і поставити вдома як декор.А коли ці «люди» спускають собак, щоб ті наздоганяли, рвали, добивали? Коли крик дикої тварини стає частиною процесу, а кров доказом ефективності? І якщо пес, натренований на агресію, сам повертається з розірваною шкірою, з раною, яку завдала інша жива істота в спробі врятуватися... вони фотографують це як гордість, виставляють як трофей номер два.Чи це і є той самий контроль, про який так люблять говорити? Контроль над популяцією? Над природою? Ні, це контроль над життям і смертю, який хтось привласнив собі, прикриваючи його аргументами про загрозу.Ми часто чуємо про боротьбу зі сказом, про необхідність регулювання. Але жорстокі вбивства та пости з мертвими тваринами на фоні усміхнених облич – точно не вирішують це питання. Баланс не створюється стражданням. А природа не потребує показових страт, щоб функціонувати..Браконьєрство і так зване спортивне полювання – це ніщо інше як задоволення від вбивства. Це перетворення живої істоти на предмет, на шкуру, на голову в стіні, на контент. Це просто бажання позбавляти когось життя.Можливо, справжня сила не в тому, щоб убити, а в тому, щоб бути милосердним. Опустити рушницю, не ставити пастку, не натравлювати, а просто дати ЖИТИ.