Сьогодні День місцевого самоврядування. Я зазвичай проходжу повз такі дати, але цього разу захотілось сказати пару слів про мій рідний Харків, який, попри всі старання ублюдків, не просто живе, а й залишається вітриною прямо носом росіян. Харків не ідеальний. Він втомлений, зі шрамами на фасадах, руйнуваннями та чорними слідами від трагедій. Але живий. Завдяки людям, які ночами не сплять, щоб він таким і залишався. Комунальники, які під обстрілами лагодять мережі, енергетики, які повертають світло за лічені години, ДСНС, лікарі, вчителі, волонтери, водії, власники бізнесу та прості мешканці - відповідально роблять свою роботу так, ніби від цього залежить їхнє власне життя. Бо так і є. Мені, до речі, дуже не подобається це пафосне слово «незламність». Харків просто нормальний. Але цю нормальність вигризають у війни важкою роботою, іноді ціною життя. І нескінченна подяка Силам оборони, об яких вже четвертий рік ламає зуби друга армія світу. Бо якби не вони, якби не ці чоловіки та жінки з різних куточків України, які стримують ворожу навалу, росіяни перетворили б моє місто на суцільну руїну з випаленим життям.