🔍 7 – це нові 10

Світ наповнений фразами із подвійним значенням і іноді важко зрозуміти, як все насправді працює. Тато казав у дитинстві “завжди кажи правду”, але доросле життя вчить, що часто брехати – це найкраща стратегія, особливо на роботі і з тіндерчуваками.

Іноді “справа не в тобі” – це справа в тобі, іноді “я не готовий до стосунків” значить “ти просто не моя людина”. Іноді подарунок – це бажання купити, іноді – бажання відкупитися. Іноді “треба сходити на каву” означає, що ніколи цього не станеться. І поки брешеш-брешеш-брешеш – щоб вберегти від болю чи врятувати своє порядне обличчя – люди, виявляється, роблять так само. Та віртуозно навчитися брехати – ще одне, а декодувати справжній сенс слів – завдання із зірочкою.

Казав, що “закоханий до нестями”, але за місяць витирав об мене ноги. Переконував, що йому можна довіритися, але ігнорував дзвінки. Обіцяв залишитись друзями, але не вітається на вулиці. Виявляється “закоханий” не означає “відтепер поважатиму твої кордони і робитиму тебе щасливою”? Виявляється ідеальні стосунки не бронюють квиток у рай?

Роками я намагалася втямити що ж насправді. І від відчуття, наче під ногами не існує міцного грунту, хиталася поміж протилежними станами – ідеалізацією “він найкращий у світі!” (оцінка 10) і між знеціненням “повний мудак, який лиш чекає, щоб зробити мені боляче” (оцінка 0).

На диво, ці дві цифри деколи рівнозначні. Оцінивши на 10, зрештою опинялась із нулем. Бо коли авансом розкидаєшся найвищими балами, то не лише формуєш собі завищені очікування, а й переконуєш себе і його, що уже все перфектно – а отже для чого старатися?

Тому я вчуся жити у світі, де закоханість сьогодні не означає закоханість довіку, і де сьогоднішній мудак завтра може подати руку із болота. І де єдиний точний орієнтир – це мої потреби і мої відчуття. Не ідеалізовані рожеві окуляри і не депресивні чорні, а реальні. Що він обіцяє і як чинить – це його справа, моя справа – спитати саму себе, чи це підходить мені.

На останній чесній розмові мій хлопець спитав: “наскільки ти оцінюєш впевненість у нашому майбутньому від 1 до 10?”.

Тепер я мудріший арбітр, і хоч моя ідеалізація шепче 10, а тривожність – 2, я виголосила свою оцінку – 7. Бо зараз я впевнена, але не впевнена, що буде завтра. Можливо, наші шляхи стануть занадто віддаленими. Можливо, я закохаюся у когось іншого. Можливо, станеться ще якесь пришестя інопланетян і мені терміново доведеться переїхати на південний полюс. Я просто не знаю. І зрештою, це хороша і реальна оцінка.

Можливо, у світі постійних завуалованих фраз і розмитих сенсів, це і є нова “десятка” – критично оцінювати на 7 і прагнути до 9. Не підозрюючи зовсім, що вже давно перетнули максимальний бал.