Ви колись думали про це?
Через 100 років десь в 2126 році нас усіх вже не буде і ми будемо поховані з рідними та друзями.
Чужі люди житимуть у наших будинках, і вони володітимуть усім, що маємо сьогодні. Все наше майно буде чужим, включаючи машину, на яку ми витратили стільки часу, і, швидше за все, буде металом іржавіючим на звалищі.
Наші нащадки ледь дізнаються, ким ми були, і не згадають нас. Хто з нас знає батька свого діда? Після смерті нас пам'ятатимуть ще кілька років, потім ми будемо просто портретом на чиєїсь книжковій полиці, а через кілька років наша історія, фотографії та справи зникають у забутті історії. Ми навіть не будемо спогадами.
Якби ми зупинилися, щоб проаналізувати ці питання, можливо, ми б зрозуміли, наскільки неосвіченою і слабкою була мрія досягти всього цього. Якби ми тільки могли думати про це, звичайно, змінилися б наші підходи, наші думки, ми були б іншими людьми.
Завжди є більше і немає часу на те, що справді цінне у цьому житті. Я змінив би все це, щоб жити і насолоджуватися прогулянками, які я ніколи не робив, обіймами, які я не дарував, поцілунками для наших дітей і наших близьких, жартами, на які ми не мали часу. Це, безумовно, були б найпрекрасніші моменти, які треба згадати, адже вони наповнили б наше життя радістю. А ми витрачаємо його день за днем на жадібність, злість, агресію та нетерпимість.
Подумайте, що дійсно важливо ?