У Вербичах завжди казали:«Гриць Моторний — то добра душа, але в голові в нього вітер з трьох боків». І хоч образливо, але правдиво. Одного ранку староста села оголосив, що кабан із лісу знову нишпорить городами. Люди вже не знали, як тому шкоднику ради дати: капусту рве, буряки викопує, груші з дерева струшує — та ще й свиням розказує, де городи найсмачніші. Гриць одразу відчув поклик долі. А раптом він стане героєм? Його портрет повісять у клубі, а Солоха нарешті перестане пропонувати свої вареники «для профілактики шлунку»? Тож він схопив стару дідову рогачу, перекинув через плече торбу з пиріжками і пішов у поле чатувати. Сонце пекло, трава сушилася, а Гриць уже зголоднів. Він приліг у бур’янах, відкусив пиріжок і якраз збирався заснути, коли почув:«Хрум-хрум… хрум…»— О! Це він! — прошепотів Гриць, і серце забилося швидше. Кущі ворушились. Щось велике, масивне й темне рухалося просто до нього. Гриць піднявся, стискаючи рогачу так, що аж пальці побіліли.— Ну, тримайся, кабане-людоїде! Він зробив крок уперед… і побачив спину, боки та хвіст. Атака… не на того— Йой! Який здоровенний! — захоплено прошепотів Гриць і, не довго думаючи, кинувся на «кабана» зі всієї сили.— ГАААА! Він замахнувся рогачею…але «кабан» обернувся. І виявилось, що це була Марта, корова його дядька Панька. Флегматична, повільна, мудра корова, яка зазвичай боялась лиш одного — дощу в неділю. Але не цього разу. Марта глянула на Гриця так, ніби оцінювала його гріхи за все життя, опустила голову……і полетів Гриць метрів на три, прямо у кропиву. Гриць заволав так, що почули аж у центрі села. Прибіг дядько Панько.— Що ти наробив, голово картопляна?!— Та… я… кабана ловив…— Де?!— Та… оцього… — Гриць показав на Мар­ту. Панько перехрестився.— Грицю… ти ще раз мою корову кабаном назвеш — я тебе в стайлі ночувати залишу. Разом із «кабаном». Повернувшись додому, Гриць цілий день лежав у тіні, змазуючи спину сметаною та обмірковуючи життя. І дійшов важливої мудрості:«Щоб стати героєм, треба хоча б вміти відрізнити корову від кабана».