#діалог_з_тренеромНе про ігри.Одразу вибачусь за можливо некоректні порівняння, але мені так зручніше образно висловити те, що відбувається.Якщо війну порівняти з грою хотів написати про футбол, який не дуже полюбляю, але війна, це смертельна гра на вибування. Де вибування не тимчасове.Почали ми її одразу в меншості, причому суперник (ворог) почав до сигналу про початок (ну просто вирішив і розпочав). Навіть до наших воріт майже впритул підійшов, проте захист спрацював бездоганно і суперник відкатився.В цій грі немає суддів. Хоча вони ніби і думають, що судять, в реальності лише засуджуючи спостерігають (бо бояться одного з гравців) тому побоюючись потроху допомагають нашій команді, але так, щоб суперник не образився.Весь час ми грали лише на нашому боці поля, один раз зайшли на поле суперника не закріпились, вийшли.Тепер суперник б’є нас по ногах, з порушеннями правил, бо в їхній “грі” правил не існує, вони сподіваються, щоб бруд і безкарність візьмуть гору.А ми потроху починаємо бити в бік їхніх воріт. Ще недобиваємо, але це вже стає схоже на парну гру, а не гру в одні ворота. Їм це не подобається, але тепер нам має бути пох…, трееба просто бити частіше.Нас все ще менше, лавка запасних стрімко скорочується, а нові гравці не підходять, проте команда тримається і буде триматись.Всі порівняння невипадкові і натяки непрозорі.Але ж як хочеться пробити пенальті, так, щоб їхнього воротаря поламало…