Шкода, що не разом у дворі. Не буде можливості взяти мікрофон і сказати важливі слова, розповісти, якою буде стратегія школи цього року. Але й це нічого. Ми написали красивого і щирого листа. Бо головне зараз - залишатися в контакті. Не втрачати зв’язок. Навпроти нашого будинку стоїть величезний ТРЦ. Ми завжди його дуже любили, бо там можна купити абсолютно все. Раніше нам здавалося, що це величезний плюс. Сьогодні він такий само красивий, але вже трошки загрозливий для мешканців нашого будинку. Але що ж. Сьогоднішня ніч не зробила нас людьми, які вдають, що нічого не відбувається. Навпаки. Ми дуже добре знаємо, що відбувається. Просто ми навчилися іншого. Ми з вами адаптуємося до будь-яких умов. Не просто залишаємося незламними. Ми стаємо стійкими і гнучкими. Що куди важливіше. З холодною байдужістю до ворога. І з найтеплішим, найніжнішим теплом одне до одного. А дідусь тим часом підтягується. Дівчинка стрибає на скакалці. Йоркширський тер’єр не випускає з зубів свого оселедця. А Тамара Василівна напече сотні тих пиріжків. Нам своє робити. Берегти цю любов до життя, розвивати культуру побуту. І скільки вони б у нас не вкрали пральних машин, чистішими вони не стануть. В такі дні, потрібно давати світові неспростовний доказ того, що ми є тим народом, яким себе називаємо. Прекрасним. Тож.