Не тому, що жінка біологічно «сильніша». Хоча, я впевнена, на емоційну витривалість впливають пологи і народження дітей. Також культура догляду за собою для жінки значно доступніша і звичніша. Вона ходить до лікарів, стежить за тілом, звертає увагу на зміни, лікується. А чоловіча культура дуже довго пропонувала іншу модель: терпіти, не скаржитися, не боятися, не визнавати слабкості. А воїн має бути здоровим. Тіло і ментальне здоровʼя його основні інструменти. Виходить, що ми називаємо чоловіка сильним і саме тому іноді позбавляємо його інструментів, які допомагають цю силу зберігати. А жінку називаємо слабкою, хоча вона може бути здоровою, витривалою, дисциплінованою, психологічно стійкою і цілком спроможною захищати інших. На певному етапі життя я сама збиралася у військо. Це було ще у 2014 році. Єдине, що мене тоді зупинило, — дуже маленька дитина. І я досі часто про це думаю. І все більше. Давайте спробуємо прибрати звичні конструкції про те, хто кого має захищати, залишається людина. Її здоров’я, фізична форма, психіка, здібності, готовність, конкретні життєві обставини. І дуже важливо - шанс на відновлення. Як це залежить від статі і хто з нас може бути ефективнішим. Наскільки ми самі дозволяємо собі бути одночасно маскулінними і фемінними? І наскільки дозволяємо це тим, кого любимо? В сімʼї і партнерстві ми так само непомітно заганяємо одне одного назад у ці рамки статі. Жінка стає або квочкою, яка безкінечно робить консервацію, або жінкою, яка ходить на манікюр і підколює губки. А чоловік має приймати важливі рішення, заробляти більше, займати керівну посаду і бажано не розкисати. А що буде, якщо перестати? Якщо чоловікові дозволити бути ніжним, розгубленим, емоційним, турботливим і слабким. А жінці — сильною, агресивною, амбітною, владною, фізично витривалою і здатною захищати. Ви знаєте, я не люблю все радянське, тому мені особисто така система довподоби. Велика справа, яку нам доведеться зробити після всього, що з нами відбувається. Повернути чоловікам право на їхню емоційну частину. Вчити їх розуміти власні почуття, називати їх, говорити про них, просити про допомогу. Розвивати емоційний інтелект не як «жіночу» навичку, а як фундаментальну навичку дорослої людини. І водночас нагадувати жінці, що вона спроможна на набагато більше, ніж їй століттями розповідали. Що сила, амбіція, влада, здатність приймати рішення, захищати, заробляти, керувати і навіть воювати не забирають у неї жіночність. Можливо, нам час перестати так сильно боятися жіночого в чоловіках і чоловічого в жінках. Бо, може, наша наступна еволюція не в тому, щоб створити ще сильнішого чоловіка і ще жіночнішу жінку. А в тому, щоб нарешті дозволити і чоловікові, і жінці бути цілісними людьми. Раптом, саме ця цілісність зараз може нас врятувати.