У вівторок я програла власним персонажам.Я людина, яка любить усе контролювати, навіть творчий процес. І я завжди кажу, що у мене є план - сцени, глави, розділу, тощо - якого я переважно дотримуюсь. Так було і цього разу. Я розпланувала, як мають себе поводити персонажі - тут ось так і ось так, тут вони сваряться, тут такий-то діалог, тут така-то подія. Але сталось те, що й досі мене дивує в письменництві найбільше - персонажі просто відмовились діяти за моїм планом. Я вперто намагалась змусити їх, а вони вперто не слухались. Дійшло до того, що один з них просто зник. Буквально - зник з усіх сцен, відмовився з'являтись. Кинув мені: "Я не буду приймати в цьому участі", грюкнув дверима і пішов, уявляєте? Я така зла на нього, така зла. Це просто якась дитяча поведінка, якщо чесно. Як можна, блін, зникнути, коли ти - один з провідних персонажів?!У вівторок я вирішила: "Окей, як хочете. Не хочете діяти по плану - не треба. Здаюсь." Зробила копію розділу і почала його переписувати, дозволивши персонажам самим рухати сюжет. Хай самі розбираються. І - о, диво! - це спрацювало! Вони знову почали розмовляти зі мною, як раніше. І головне - почали розмовляти між собою. Не так, як я планувала, але головне що воно почало рухатись 🤞Висновки два.🌟Перше, план - це чудово, та іноді треба просто відпустити. Посунути архітектора і дати дорогу садівнику. Думаю, навпаки воно працює так само.🌟Друге, персонажі з часом дійсно набувають особистості та мають власну думку на сюжет, тож до них треба прислухатись. Іноді вони знають краще. Так, звучить кріпово, але ніхто і не казав, що письменництво - це щось здорове.Проте на того персонажа я й досі зла і тепер планую власну помсту. Все-таки, це моя книга, трясця. I am the decider of us three.#процес