🌟 Коли ми навчимося хвалити щось одне, і при цьому не знецінювати інше?За останній час натрапила на певну кількість відгуків букблогерок на одну і ту ж книгу української авторки, і всі вони починаються з фрази: "Нарешті персонажці не 17 років, а вона доросла жінка". Іноді це звучить емоційно і з матами, іноді більш стримано, але суть одна - вік персонажки подається як перевага. І тут мені, як авторці історії, де персонажці умисно 17-18 років, стало цікаво. Бо ж якщо аж так не подобаються персонажі певного віку - можна просто не читати книжки, де персонажі зазвичай певного віку. Тобто, очевидно, що янґ-адалт - не ваша чашка чаю, бо він впринципі характеризується темами, що стосуються підліткового віку, такими як ідентичність, самопізнання, перехід до дорослого життя, дружба, перше кохання, суспільні очікування, тощо. Є купа книжок, де персонажі - дорослі. Тоді в чому проблема? Нащо порівнювати жовте з теплим, подаючи цю різницю за перевагу чогось одного? Якщо не любиш роментезі - просто не читаєш роментезі, а не промотуєш свою книгу чи коментуєш якусь іншу словами: "Нарешті тут немає романтичної лінії і пікантних сцен, які формують сюжет". Можна ж розповідати про переваги одного, при цьому не принижуючи інше. Чи я чогось не розумію і overreacting? Що не так із віком?)