​​Колись у ВСЛ була така книжка Гюнтера Грасса "Моє сторіччя" — у ній про кожен рік ХХ ст. була невеличка історія. Така собі симфонія з різних голосів, інтонацій та акцентів, спроба перебігтися через цілу сотню років, як Коза-дереза — там ухопивши травичку, а тут — листочок. "1913: Літо століття" Флоріана Іллієса — це також дещо схожа спроба охопити какафонію 1913-го року — останнього нормального перед падінням людської цивілізації у прірву світових воєн, геноцидів та цілковитого божевілля. Акцентуючись на різних відомих людях — поетах, письменниках, художниках, композиторах, політиках тощо — автор описує те, що і де вони робили кожного місяця 1913 року. Книга поділена на дванадцять розділів по місяцях — від січня по грудень. У кожному з розділів відбувається що завгодно: Адольф Гітлер малює церкви і уникає призову у австрійське військо — його розшукують, як ухилянта, Йосип Сталін гуляє віденськими парками, Франц Кафка пише нестерпно занудеі листи жінці, яку кохає, в у Райнера Марії Рільке нежить. Ці факти — лише маленька дещиця величезної кількості подій, розмов, листів та інших миттєвостей у житті десятків митців, мисткинь, в також військових та політичних лідерів, здебільшого німецького та австрійського походження, які пишуть, малюють, закохуються, роблять дурниці — одним словом жиють свої найкращі жеття, доки не стало пізно. Як, наприклад, неповнолітній Ернст Юнгер, який мріє про Африку і вступає до Іноземного легіону, але від безперестанної муштри та спеки йому там швидко забігає язик в сраку, відтак добре, що батько повертає його додому якраз перед Різдвом. Вдома юний романтик продовжує мріяти про Африку, але вже читаючи про неї в книжках.Книга буде цікава усім, кому нудно в своєму приватному житті, і хочеться підглядати, як Оскар Кокошка, знемагаючи від кохання до Альми Малер, малює шедевр на полотні розміром, як двоспальне ліжко, набираючи і розквецюючи фарби пальцями...Не всі постаті, яких Флоріан Іллієс згадує у цьому історично-мистецькому попурі, мені відомі, але навряд чи таким зізнанням варто пишатися. "1913: Літо століття" із тих книжок, які розширюють межі та горизонти, пропонують досліджувати невидимі ниточки подібностей, ділиться мрією про вічний мир, яка не збулися ні тоді, ні через сто років, мрії, що досі не збулись, але, можливо, збудеться колись...Такі книги збільшують крихітний особистий світ людини до розмірів європейського континенту, і показують, що якими б різними ми не були — нікого ближчого за іншу людину в людини немає.