Готуюся зараз до наступних записів подкасту і читаю роботу Ірини Коваль-Фучило "Українські голосіння: антропологія традиції, поетики тексту".Колосальна праця, дуже якісно і чітко структурована. Я би навіть сказала, що місцями тут не про антропологію традиції, а справжню археологію. Ірина згадує про всі жанрові різновиди української голосильної традиції, символіку та постать плакальщиць. З такого, що може здатися не всім очевидним, то йдеться тут не лише про похоронні, поминальні чи рекрутські голосіння, але й про пародійні та навіть сороміцькі. Звісно, ось вам цитата щодо останніх, бо я ж точно знаю, що вас це цікавить найбільше:)))«Формальною підставою для утворення сороміцького голосіння є відповідне еротично-сексуальне тлумачення певних реплік голосільниці, які вона начебто сказала під час оплакування. Основними ядерними темами для утворення варіантів цього жанрового різновиду стають мотиви непотрібних яєць, сумного коничка (зменшено-пестливе від кінь) і подертої діри:"Розказували всєкі. Такий плач, що до сміху доходило. Наймили, а жінка розказує, що він ще хотів їсц. “Я йому зварила їсц, а я поставила, тай на полици стоїт”. А ця голосит:Чо ти мене лишив,Єйця на полици, ти на лавици"...»або ось:«Чоловік розшив кусок хати, щоб підшити там, де протікало. Рано встав, натер табаки, щоб нюхати. Жінка зварила пару яєчок на сніданок. Чоловік ще до сніданку поліз хату вишивати. Впав з хати і вбився. Як вже нарядили чоловіка, поклали на лавці, то жінка плаче, аж вмиває:Чоловіче мій, зоря моя!А ти ж вбився й осталась дира твоя!І яєчка лежать і табачка стоїть ненюхана.А куди ж ти вибираєшся й на кого ж ти мене, молоду, покидаєш?А хто мене провчить, а хто мене порадить?А хто мені тепер диру залатає?А ти лежиш байдужий до всього й на мій плач не зважаєш.Чоловіченьку мій, голубе мій!»А я тим часом нагадую, що про сороміцький фольклор у нас на Пороблено теж був випуск з Михайлом Красиковим, але там ми тоді пропустили поговорити про такі евфемізми з нюханням табака.