Льюїса цінують не за його теологічні навички, а радше за його «теологію мирянина», за його причетність до християнства, його свідчення. Він не просто навчає, він ділиться досвідом християнства, причому намагаючись говорити загальнозрозумілою мовою, не вивищуючись над читачем. Разом з тим, він не принижується, відмовляючись від себе, він подає руку і запрошує нас до роздумів, до вступу в розумне, усвідомлене «просте-непросте» християнство. Для когось він може бути «вхідними дверима» до наступного вивчення теології, християнської освіти, для когось просто доброю втіхою та товариством. Він пише у своїй лекції "Learning in War-Time" (1939): «До того, як відправитись на попередню війну, я очікував, що моє життя у траншеях якимось дивовижним чином складатиметься виключно з війни. Натомість я виявив, що чим ближче ти до лінії фронту, тим менше чуєш розмов про союзницькі війська та перебіг бойових дій... Християни та військові залишаються людьми: уявлення невіруючих про релігійне життя та цивільних про військову службу далекі від реальності. Якщо в якомусь із цих випадків вам вдасться відмовитись від інтелектуальних та естетичних зацікавлень, то ви всього-на-всього підміните кращу культуру гіршою. Насправді, читання не зникає ані в церкві, ані на фронті, просто якщо ви не будете читати хороші книги, їхнє місце займуть погані. Якщо не будете мислити розумно почнете робити це нерозумно. Якщо відмовитесь від естетичних задоволень почнете задовольнятися тілесно».Тож є підстави вважати, що читання Льюїса може бути для вас «одним зі шляхів пізнання Божественної реальності та Божественної краси», а це не перестає бути важливим для християнина і в ці важкі воєнні дні.Читати більше про нові видання перекладів Льюїса можна тут#lewisdaily #словоредактора