Люди кажуть: “Церква має взяти над нами провід”. Якщо вони дивляться на це під належним кутом, то так і є, якщо ж ні, то не зовсім. Під Церквою тут варто розуміти всіх тих, хто ак­тивно практикує християнство, разом узятих. І тоді, стверджу­ючи, що вести нас уперед має Церква, треба мати на думці, що певним християнам, яким притаманні відповідні здібності, слід бути економістами і державними діячами, і що всім еко­номістам і державним діячам слід бути християнами, і що всі їхні зусилля в царині політики й економіки мають бути спрямо­вані на впровадження в життя засади “Чиніть з іншими так, як би ви хотіли, щоб чинили з вами”. Якби так і було і якби всі інші дійсно виявили готовність із таким підходом погодитися, то ми дуже скоро знайшли б для своїх соціяльних проблем християн­ське вирішення. Проте насправді у розмовах про те, що Церк­ві треба взяти на себе провід, переважно йдеться про зверне­ний до духовенства заклик укласти певну політичну програму. Це справа дурна і марна. Духовенство – це особливі люди з цілої Церкви, обрані і спеціяльно навчені дбати про те, що важливе для нас як для істот, призначених для вічного життя; ми ж просимо їх узятися до цілком іншого діла, де у них просто не­ має досвіду. Насправді це завдання для нас, мирян. Застосування християнських принципів у, скажімо, профспілковій діяльності чи освіті мають пропагувати християнські профспілкові діячі і християнські вчителі; адже християнську літературу, наприклад, створюють християнські романісти і драматурги, а не єпископи, які у вільний час збираються разом і пробують писати п’єси і романи.Просто християнство#lewisdaily#merechristianity