«Коли я була мала, я хотіла бути схожою на Шерлока Голмса.Я хотіла бути крутим професіоналом. Тим хто справляється зі своєю роботою феєрично. Тим, хто завжди добереться до розвʼязання проблеми.І досі хочу)Але куди мені до геніальності Голмса!(Прийми як давність посередність своїх розумових здібностей. І навіть не намагайся вгадати, хто ж там злочинець)Та ось що я зрозуміла.Що, по-перше, Шерлок Голмс на геніального детектива не вчився.Він робив те, що його захоплювало.Він займався дурницями, по суті. Заповнював своє “ментальне горище” інформацією про види попелу від сигар, відмінністю бруківки та ґрунтів на різних вулицях Лондона. І саме це робило прямий внесок в його крутість.По-друге, Шерлок Голмс не став геніальним детективом раз і назавжди. Він піддавав сумніву цей статус в кожній новій справі. Більш того, в процесі кожної справи він майже щоразу помилявся, йшов хибним слідом. Тобто не в кожній точці розслідування Холмс був сяючим генієм. На деяких етапах він був “віслюком”.Головне рухатися. Бо так можна ним і лишитися.Краще бути самозванцем-детективом, ніж напевно віслюком».•Головна редакторка друкованого журналу поділилася зі мною цією історію, а мені захотілося розділити її з вами. Класно бути дорослим, який може дефрагментувати кумира на частинки і нарешті побачити його недосконалості, недовершеності. «Роздягнути» його з образу ідеалу