Змогла в слова#джиначитає Пан малодобрийВолодимир АренєвСпочатку хочеться написати коментар на коментарі в гудрідс, а вже потім -- на книгу :)Мені ніколи не вдавалось вгадати вбивцю навіть в класичних детективах, де відомо, що вбивця - дворецький. Тому я на те давно махнула рукою і насолоджуюсь (або ні) тим, як автори поступово розгортають переді мною світ, помалу додаючи фактів. І допоки ті факти не суперечать фізиці світу і мають бодай якусь логіку, то особисто я не проти дізнатись щось ключове вже на останніх сторінках. Я би сказала, що часом саме ця поступовість і дає відчуття пізнання історії разом з героєм. І ця книга для мене саме такою історією - крок за кроком Адам розкривав мені як читачці щось про світ. Розказував, як згадував. Слово тут, слово там. А отут ще треба вкрутити побасенку, але то не псує історії, то її збагачує, надає сенсу своєю такою нехронологічною впорядкованістю. Рада дуже, що ця книга зі мною трапилась. Рада її деталям, світогляду, цінностям, словникові. Це була чудова мандрівка в інше минуле, чудова історія про незнайомців, які стали такими близькими за ці кількасот сторінок і такі схожі життєві перепони. Раджу дуже.
За пів кроку до мрії стає дуже страшно. Завтра-післязавтра збуватиметься мрія останніх 8 років: шафа, яка мала побути тимчасовим рішенням на 0.5-1.5 роки, нарешті буде замінена на нову, більш відповідну потребам. Не віриться. Стрьомно, піпец. І це ж навіть недорого насправді -- шафи-антресолі-комод разом в 24к влізли. Гривень. Але довгий час мріялось про індивідуальне замовлення, а це дорожче. Навіть за порадою подруги приїжджала дівчинка, що все заміряла, щоб допомогти з проектом. Але вона потім проїбалась, а я не стала наполягати на співпраці -- ситий голодному не товариш, і в нас були категорично різні погляди на керування простором. Наприклад, я думаю, то не буде сюрпризом, що я не люблю великого простору вільного. Побувати в гостях в просторих кімнатах мені прикольно. Жити - некомфортно. Я хочу стіни в шафках і полицях, плакатах і ловцях. Я хочу, щоб підлога вільна була зайнята кріслами, мішками і столиками. Я хочу люстру і павука зі стелі. А ще я люблю, коли в мене є помірний запас речей на всяк випадок. Прямо зараз він нерівномірно непомірний, тож не дивуйтесь, що може не співпадати з вашим баченням мене, але хочу щоб був. Типу...в нашому домі я за обов'язкове вважаю мати палатку. І кілька мечів. І вудки взагалі хочу. А ще не уявляю вже давно, як живуть люди без спальників, хоча б парочки - а раптом в дорогу? Куртка штормова -- знаєте як круто собак виводити? Заброди. Бо ж може таки вмовлю на риболовлю. Звісно, багато чого можна позичити чи взяти в оренду. Але щось таки дуже важливо своє. А дівчинка та про повітря була і "речі для людей"-пафос. Ну і на здоров'я, вона точно знайде однодумців і це добре. Але індивідуальний проект шафи це дорого. Бо вже хочеться як робити -- то на всі гроші. Я шось біля 100к нараховувала щораз і щораз відкладала цю історію. А тут оце плюнула і замовила. Дешево і сердито. З мінусів -- це буде юск, а не підтримка українських меблярів, але це зобумовлено ще ж айнаненане з собаками -- нам треба було такі шафи, шоб не треба було вищої освіти* і спецобладнання для зборки, і шоб не дражнити собак чужими людьми. Але я вже в передпокій приглянула кілька одиниць таки українських майстерень -- ці меблі менші будуть, тому легше (сподіваюсь) буде їх зібрати, але то з інших грошів вже буде казка. *Тут місце для травми від збирання тумбочки українського виробника, для чого знадобилась інженерна освіта, пила і перфоратор. Розказуйте, які мрії відкладали до сивого волосся, бо в голові були якісь блоки на виконання?
Шість років. Вдвічі більше без тебе, ніж з тобою. Серед твоїх речей, з твоєю родиною. Без кількох годин шість років тому не стало Ларса. За цей час багато змінилось. Думаю інколи, як би було, якби зараз був живий. Важко, легко. Не знаю. Беззмістовно додумувати за мертвих, особливо в роки змін. Інакше було б. Щаслива мати підтримку. Щаслива мати чоловіка, який розуміє мій біль за Ларсом і не конкурує із тим, хто вже не відповість. Сильна підставляти плече його батькам. Горда не просрати все, що робили разом. Скучила. Як завжди, добрих тобі доріг і вільних вітрів. Якщо маєте можливість -- не проходьте повз збори вдовам і вдівцям. Байдуже чи їх кохані на щиті як воїни чи в цивільному житті.Знайдіть сили підтримати тих, хто лишився наодинці. Листом, монетою, присутністю на акції протесту. Не звинувачуйте ніколи нікого за життєві вибори. Можуть кохати і обрати інше життя. Можуть кохати і нести це кохання до смерті. Можуть кохати втрачених і жити новими одночасно, і ніхто не має права судити.
Цікаве викривлення про ЛА ще, яке натягується і на досвід України. Багато європейців звинувачують мешканців ЛА, шо якби ті мовляв будували кам'яні/цегляні будинки, а не дерев'яні - то не згоріли б. І шо типу розумні люди взагалі в такій вогненебезпечній зоні не селяться. Але будинки багатьох міст Америки дерев'яні, бо там бісові урагани та торнадо, які хуярять шо фанеру шо цеглу однаково, от тільки фанеру відбудувати легше і летальності менше для тих, хто під уламками. А ще багато відосів від мешканців ЛА про те, шо та, ліси навколо них горять нерідко -- як торфяники під Києвом. Але в самому місті зазвичай навіть диму не відчувається, а вогню не бачили десятиліттями. Мені не подобаються оці звинувачення зараз ЛА "самі дури винуваті" бо... Бо ми ж знали, да, хто там через кордон? І шо війна в нас з 2014 знали, да? А не їхали, а будувались, мріяли, жили.Дуже зручно бути розумним заднім розумом. От тільки для цього розуму трагедія вже має статись. Навіть ті мегатривожники, яких все життя готувало до пожежі, і вони чи кам'яні будинки зробили чи поставили системи поливу спеціальні -- вони ж все одно там жили, і багато хто з них на інтерв'ю каже, що не розраховував на такі інферно і врятувався хай і завдячуючи підготовці -- але чудом. Готуйтесь до біди, шоб її відвернути, але не відвертайтесь від життя.І не звинувачуйте тих, хто втратив дім, що то було очікувано. Ну, крім русні і їх підхльобувашів. Їм можна нагадувать, шо вони що заробили то і мають.
Закінчився другий #тиждень2025За нього я багато працювала, куди ж без того. Продовжувала на півшишечки вчити французьку в дуолінго та білінгапп і проджект менеджмент в юдемі. Продовжувала продовжувати мега-силянку. Не посилила у в'язання. Зато дочитала третю за рік книгу і почала четверту. Не дивилась кіно/серіалів, хоча хотілось, але не могла вже сидіти. Дивилась багато тіктоку, бо зараз ахуєть який стресовий період в житті і ну типу ок, ладно, тікток значить тікток. Тікток тим часом плавно почав переходити на французьку сторону, а в рекомендаціях багато адекватного про догляд і ремонти. Була у спортзалі двічі. Замість третього блювала всю суботу, бо в п'ятницю хтото абажралась як скотина. Донатила кров, записала собі в календар нагадайку на через 4 місяці надонатити ще. Продовжую обдумувати презентацію. Із підсумка менторства вона перетворюється в підсумок життя, якщо відверто. Спочатку я думала, шо то буде крінж, а потім згадала, шо раз замість кризи половини життя я зі своєю тридцяти отримую кризу сектору охорони здоров'я, всесвітню економічну кризу, світову війну, а ще кілька екологічних криз -- то я можу собі дозволити цю презентацію імені кризи середини життя. Почала розбирати ялинку, але дуже неспішно. Бігаю з рулеткою по квартирі так, ніби мені дадуть роботу з грошима, на які я напрацьовую, а не як вийшло. Прийняли з чоловіком одне піздец важливе рішення (ні блять, не розійтись, побійтесь Бога, то дещо кар'єрне) і всьо в нас буде добре, але трошки нєрвно. Намагаюсь спланувати своє життя на якийсь час вперед. Ну...я тепер маю блузу на весну з магазину Мирослави, тож вважаю, що принаймні маю план дожити до тепла. Майже даю собі ради з імпульсивними покупками відсутність грошей дуже помагає.Бачили друзів! Трошки. Але бачили. Навіть не тільки в нас, але і ми з Вульфе виходили з хати. Хто знає нас краще, той знає рівень подвигу. Помітила, що волосся нарешті збирається в косу. Це неймовірно зручно і для тренування і спати. Кіока вже майже доліняла. Принаймні по квартирі зараз шерсті рази в чотири більше, ніж на собаці. Дочитала журнал Репортерс, число Земля. Плакала місцями. Сьогодні був день лежунькання. Тому перебрала півтора прання, наробила маску на волосся, розібрала посудомийну машину, пілінг обличчя хуйнула. Дивлюсь нездорово на котячі лотки і віник. І пацючу клітку. Вони на мене. Я поки не певна, хто переможе, але маю ще сподівання на чоловіка. Пояснювала мамі, чому я не буду зараз витрачати свої гроші на пуховик, який мені сподобався, але то шо тіпа як подарунок від неї, але ж в неї гроші будуть пізніше. І чому фен її не заберу. То мабуть найважче за тиждень було, але ми наче порозумілись. Собаку ще тіскала не нашу. Вам собаку не надо?
Хотіла понить, шо почуваю себе так само хуйово, як виглядаю. А нє, за останні десять хвилин набряки з обличчя майже зійшли, і поки виглядаю я точно краще за крісло, якому як раз так непереливки в цьому житті. Здуру випила ото коли на ніч, і, думаю, саме тому до майже третьої хуї пінала, замість спати. Ну, хоч поїла. І промила очі від Рікіті до того, як ті почали вилазити від алергії -- фантастична в нас кішка, нічо не можу сказать. А потім наші ото шахеда ганяли по ріці. А потім Вульф подумав, шо я вже не сплю і можна мене розважити розмовою. А потім Рікіті вирішила, шо сон для лохов і почала дерти мені шкіру. Яку почало дерти алергією. Біозброя блохаста, їйбо. А потім під повіками почалась така світло музика попри маску, шо аж я не полінилась піднятись закинутись золмігреном, бо коли на світанку з закрити очима світліше, ніж з відкритими -- нічо хорошого це не обіцяє. А потім мені пів ранку снилась моя вчителька з української, а вона і так той ще монстр, а уві сні взагалі главгад рівня. Я тричі переносили будильник, а коли мені нарешті стало майже норм і тільки треба було п'ятнадцять хвилин долежати, то в Шрайка терміново почався сушняк, бо а коли ж ще, ну. Зі злості вигуляла двох псів, зате з таким лицем, шо перед нами майже всі розступались. І тільки на одну тітку нагримала, і мені майже соромно, але блять, я йду з маламутом по вузькій огородженій парканом тропочці і мені лишається два метри, а за мною метрів шість, тобто логічно, що це нас треба пропускати, а не ми маємо когось. І от в кінці тропочки зайшовши в неї стоять панянка в білому з пінчером. Нахуя? Чому саме там, чому не можна крок назад зробити, де вже типу воронка така, щоб ми спокійно розминулись? Нащо мені притягати оце псіну впритул до себе, щоб ця "Сідеть!" там сиділа, і потім бочком йти? Ну в тебе собака слухняний, так ти ж не знаєш який в мене! А там такий мікро, шо Шрайк і не помітить, якщо наступить, навіть агресії не треба, просто на шляху помєхі. Фубля.Але набряки вже спали, зайвий ранковий робочий дзвінок скасували, завтра вихідний, треба пережити сьогодні тренування і потім три дні соціалки. Я впораюсь. Ви як?
Подарувала Кладбіщу кажана нарештіДочитала книгу, написану президентом Майкрософту про виклики і відповідальність тех-секторуМалювала на дрінк н дроуПочала королівську кризу, мвп якої сьогодні успішно зводила на дрік Закінчила менторські сесіїДовела себе до тренування і пояснювала тренеру, як почуваю себе в перші дні циклу, шоб ми мене і пощадили і спуску не давали одночасноОбскубувала алабасці в лінці жопуВитягала кльового перса в колекційній іграшціВиписала пиздов маламутуНе даю емоційному дну затягти мене під воду, хоча настрій третій день плещеться між "я нікому не надо, піду поплачу" і "я роблю тільки гірше, піду вскриюсь"Сподіваюсь, шо це просто комбінація нового коку, кінця року і втоми -- якщо так, то з так собі адекватними качельками до кінця зими попустить. Якщо не попустить, то весну треба таки буде зустрічати в психіатра в черзі за вкусним. Попінайте мене про це в березні, а? От прям якщо хтось візьме і зробить собі відкладене повідомлення із лінкою на цей меседж, який послужить приводом подумати про моє ментальне здоров'я -- то така людина буде безцінним і неймовірним другом. Я знаю, що я не одна. Я знаю, що все [в родині] важко, але непогано. Я знаю, шо в нас і мене зараз є ресурси. Я знаю, що я можу просити по допомогу рідних, друзів, незнайомих. Я знаю, що мені допоможуть. Я знаю, що якщо хтось мовчить - це 95% не про мене і не через мене.Просто тільки знати іноді замало. Я продовжую думати над презентацією, але поки я не можу говорити стільки, скільки мені для неї треба - горло після чергової хвороби ще не тримає. Я вчусь письмово обробляти отриману інформацію з книг, серіалів, курсів. Я радію ялинці, як малою раділа хурделиці в світлі ліхтарів. Вдох, видох, погнали. Серед іншого в коментарях місце на виплеснути свій біль і тяжкість, отримати сердечок і обнімашок в підтримку. На кінець року криє майже всіх, це нормально і поза війною. Також в коментарях місце для лінок на банки на ЗСУ і цивільну благодійність. Бо один з кращих способів лікувати власний ангст, це допомагати іншим. Формат: - лінка на банку- напрям: цивільне чи військове- масовість: на групу чи індивіда- призначення на шо Я в ніч на 1 зроблю дайджест з незакритих. Можна також в лічку.
Не хвастатись, а звітувати собі ж, об шо я всьо, бо зроблене все якесь невидиме: Лягла о 2.Встала о 7.Напакувала маламута таблетками. Вигуляла Алене дивитись на Дніпро-широкий. Жабка. Спортзал.Укрпошта забрати книги. Нова пошта забрати монітор від компанії для роботи. Зібрати нові котячі кошики, а це таки був челендж - би не Вульф, я пальці б собі зламала. Запакувати Шрайка, бо йому категорично не сподобалися котячі кошики і він увійшов в режим берсерку.Ветеринарка: завезла котів нарешті чіпувати + вакцина. Чомусь я закінчилась к хуям, а ще навіть не чотири години. Не нагодуй мене Алене - кінчилась би ще раніше.Треба сьогодні ще приділити хоча б дві години на читання робочого + би непогано хоч на пів годинки хоч шось навчальне відкрити. І монітор поставити. Кудись. Завтра робота, робота, регресії, тренування. Післязавтра регресія, робота, робота. А, бля, ще ж родині треба по колу подзвонити. Морріс, я більше не можу гопгопчидагоп. В такі дні я неймовірно вдячна (без сарказму) вихованню від матері в стилі "я не питаю тебе чи хочеш ти, я кажу, шо треба". От на цьому "треба" і вивожу. Бо інакше лягти і здохнути від несили, а потім лягти і ще раз здохнути від гарячки, коли всі "треба" таки зустрінуться в одній точці без можливості совати по часу. Як добре, що відпочинок входить в список того, що треба. ___Але ж я невдало книгу обрала для читання. Читаю зараз книжку від директору Майкрософту про виклики, які стояли перед компанією. Це дуже цікаво, тому відкласти жадно, але не сама проста англійська що в компанії ще з робочими текстами робить боляче в і так крепатурячий мозок.
В рамках нахвалювання себе в професійних якостях маю чо сказать.Побачила ось цей допис днями https://t.me/motherofqa/576 і моментально вписалась доброволицею на поговорити. А потім, звісно ж, ходила і псєшила про те чи буде мені шо сказати внятного. Псєшила не дарма, бо я ж окрім як навертати круги по стелі, то ще брейнштормила сама з собою: уявляла курси мрії, шукала по проекту слабкі свої місця, думала, що я як ментор хотіла би на іншому проекті сказати, а що — почути. Тому коли Аміна мені написала вперше, то я вже мала щонайменше відповіді на питання з її допису — чи підходжу я в потрібну вибірку людей.Ну а коли вже зідзвонились, то я досить бадьоро відповідала на її питання і щодо організаційної частини, і щодо бажаного наповнення. І вона мене похвалила, що я прям підготовано підійшла до дзвінка 💚💚💚 Ну і поки я цим нагадую про важливість попередньої підготовки до кожної зустрічі, то хочу хоч вам відповісти на два питання, які були в списку можливих до співбесіди, але там мені їх так і не задали:— Що найгірше вам як тестувальнику казали розробники?- "в цьому тікеті нічого неясно"— Що найприємніше вам як тестувальнику казали розробники?- Давайте ще Сашу візьмемо на зустріч, її допомога знадобитьсяГотуєтесь до зустрічей? які питання хотіли б почути на співбесідах? яких боїтесь?
Цікаво, а є якесь кончене конечне число травм і копінгів, які може хендлити мозок?Оце от допис не стільки до сумних, скільки до роздумуючих реакцій. Пам'ятаєте, я розказувала про те, як в нас вдома дружаня в судомах алкогольних бився? Я після того на кожний стук підриваюсь і вкрай некомфортно себе почуваю вдома в навушниках. І заїбала вкрай Вульфа, який тепер ні чіхнуть ні пьорднуть кашлянути не може, шоб я не прибігла чи хоч не заволала "чи всьо ок?".Зергала коли померла, я теж кинулась на звук. А потім спостерігала її агонію. Нє, попробувала і ніс звільнити і масаж зробити, але було пофігу. Тут мабуть вбоквклом треба нагадати, як я ще підриваюсь в основному не від вибухів за вікном, а від раптової тиші, коли муж і собаки якось хором чи вдихнули чи видихнули і ще не встигли наступний дихальний рух зробити. І ще пріквел розказати. Як я десять з хвостиком років тому вперше побачила наживо, як собака біжить уві сні. І думала, шо всьо, то і є агонія. Так от. Шрайк досі так бігає уві сні. Зшибаючи лапами стіну і ліжко та соваючи все, шо не прибито до підлоги. Я чи йобнусь з кінцями перевіряти кожен раз його "спить чи вмирає" чи таки пропущу колись, коли він дійсно вмиратиме. В подяку за цей допис прошу наступне: якщо вам колись ще попадеться тривожна мама/тривожний батько/тривожний волонтер притулку і скаже, що дуже хуйово спить, і вам раптом в цей момент захочеться сказати щось, що буде починатися словом "просто" - просто треба менше нервувати, просто треба снодійні, просто треба у відпустку, - закрийте собі рота двома руками, зробіть три вдохи і скажіть, що вам дуже шкода. Якщо зможете запропонувати підмінити на кілька ночей -- і справді підмінити, - запропонуйте. Скоріше за все вам тривожно відмовлять, але може таки скористаються і посплять. За сьогодні половина кроків була в туалет попісять, половина -- перевірити собаку. Я свідома свого тривожного стану.
