Пси не дають забути, шо вони психуйні прості мене мама. Перша драка за 75 днів з підписання Вульфом контракту, зато яка. Частини тіла по квартирі не валяються, калюж крові нема, але на маламута неможливо вдягти намордник – потенційно йому в шию прилетіло і ясна роздовбало. Кіока в спальні виглядає як гопнік-малолєтка, якому підфартило. Вся в крові, своїй і чужій, під оком наливається бланш, зато жива і без піздюлєй. За шо дрались, спитаєте ви? За серветку. Остання серветка в цьому році, вєстімо. Сігрід, років тобі здоровля, зарплати високої, країни вільної! Собак я розпихуять змогла тіко встромивши межи ними одне з тих двох крісел, шо ти мені від щедрот отсипала. Шо би я робила би не воно – я не знаю, але підозрюю, шо поки Вульф з війни приїде, то ще дізнаюсь. Поки що в собак я всипала по пів котлети, нафарширувавши кожну знеболенням х2 і прегабаліном по 750 мг, щиро сподіваючись, шо їх повирубає до ранку (і я зможу натягти намордник на Шрайка, бо його інакше неможливо оглянути навіть, не то шо комунікувати) (але з дозуванням тут цікаво, бо Шрайку взагалі мало б бути 600 разовою дозою, а зараз вона денна, а за Кіоку підозрюють що їй півтора грами може треба буде, неясно).В себе заспокійливого нема, є віскі, яке мамі ще друзі дарували на її день народження – мама знатно здивувалась, шо в мене пляшка віскі з травня недопита. Погано ти про мене думаєш, ма 😈 так що маю гомеопатичні 20 мг віскі в пів літри чаю. І намагаюсь не думати, як проживемо ніч, ранок і тиждень (як і попередні роки, чо уж, на жерлі вулкана). Зато! Мені хватило мозгів не сувати руки між цими крокодилами навіть заради спасіння чийогось життя. Бо мої повторно прокусані руки життя нам як ячєйкє общєства не додали б. Відтягувала алабаску за задню ногу ото, аж поки не змогла встромити крісло як щит.