Iniciar sesión Registro
Anuncios
Tu espacio publicitario
Reserva este slot exclusivo para el periodo elegido.
Comprar publicidad →
Logotipo de la comunidad de telegram - Записки ТакМеда 🚑
Añadido 06 dic. 2025

Записки ТакМеда 🚑

@combat_medicUA
Número de suscriptores: 5 980
Fotos: 2,370
Videos: 862
Enlaces: 503
Descripción:
Єдина річ , що є більш трагічною за смерть - це смерть ЯКУ МОЖНА БУЛО ПОПЕРЕДИТИ☝️ Псевдо- "Гора" Бойовий медик Штурмовик Оператор БПЛА Сапер ТакМед .⚔️ Збори🛡️ Звіти.💥 Вхід в Чат 👇 https://t.me/chatoldtacmed
Fuente

Записки ТакМеда 🚑 | Мамо… поговори зі мною востаннє. Пробач… але я не міг вчинити інакше…»...

Logotipo de la comunidad de telegram - Записки ТакМеда 🚑 Записки ТакМеда 🚑 @combat_medicUA
4 980 Vistas/Alcance 2025-12-19 21:02 Mensaje №7566
«Мамо… поговори зі мною востаннє. Пробач… але я не міг вчинити інакше…»Він пішов так, як жив — не прикриваючись ніким, прикрив собою інших. Він піdірвав себе разом із ворогами, щоб хтось інший зміг жити…Ще у 2014 році Андрій рвався на фронт. Серце вело його туди, де було найстрашніше. Але тоді армія сказала «ні» — здоров’я не дозволяло: тиск, стара контузія, наслідки болю, який уже був пережитий. Та він не прийняв відмову як вирок. Він просто чекав. І дочекався.В березні 2015 року він вже вирушав на фронт. Сів поруч і тихо сказав: «Мамо, я так вирішив». А мама його знала: якщо Андрій щось вирішив — це не просто слова. Це шлях. І він ним піде, навіть якщо цей шлях — у вогонь.Він ніколи не шукав посад в тилу. Андрій завжди йшов туди, де було найпекельніше. Краматорськ. Слов’янськ. Красногорівка. Шахта «Бутівка». Він ішов туди, де хлопцям було найважче. Він не рахував ризиків. Бо жив Україною.Світлодарська дуга стала його останнім полем бою. Ворожий вогонь накрив групу зненацька. Земля здригалася, кругом було чути постріли. Кількох побратимів контузило. Андрій і ще один боєць були тяжко поранені. І тоді Андрій зробив вибір, який роблять лише ті, в кого серце більше за страх.«Я не дійду… Я великий, поранення важкі. Ви загuнете разом зі мною. Забирайте зброю. Забирайте молодого — він легший. А мене залиште. Дайте мені гранати для ворогів».О шостій ранку він подзвонив мамі. Голос був спокійний, майже буденний: «Мамо, нам треба сходити в одне місце, тут зовсім поруч. Я повернуся і зателефоную». О 13:20 задзвонив телефон знову. «Ти вже повернувся?» — спитала мама. Він збирав себе по крихтах, щоб не зламатися: «Я не повернуся… Уявляєш, мамо… не добіг якихось двадцять метрів…»Зв’язок обірвався. Але він подзвонив ще раз.«Андрійку, ти поранений?», «Ти сам?»- запитала мама.І почула те, що не повинна чути жодна мати: «Мамо… поговори зі мною востаннє. Пробач… але я не міг вчинити інакше…»Він міг урятувати себе. Але вирішив урятувати своїх побратимів.Боєць, якого Андрій врятував ціною власного життя, вижив. Його госпіталізували. Він живе. Бо Андрій вирішив залишитися.Андрій Байбуз. Солдат 54-ї окремої механізованої бригади.Позивний — «Ефа».18 грудня 2016 року на Світлодарській дузі він залишився в оточенні, прикриваючи відхід побратимів, і піdірвав себе разом з ворогами.Йому назавжди — 41.Ми пам’ятаємо. Ми схиляємо голови.Герої не вмирають — вони стають нашою совістю, нашою силою й нашою пам’яттю. 💔Світла і вічна шана.