Історії сім’ї Майровіц (2017) реж. Ноа Баумбах Є в осені щось таке, що трохи романтизує будь яке переживання (принаймні чуже), а будь якій розмові ніби додає змістовності. Ну ладно, осінь романтизує не тільки розмови, а взагалі будь що. Але, хай там як, чомусь саме жанр розмовної драми одним з перших приходить мені в голову, коли хочеться подивитися щось осіннє. А що може бути більш розмовним і більш драматичним ніж фільм про травмовану єврейську сімʼю? Майровіци – це батько-скульптор, який так і не досяг широкого визнання, це син-досягатор, якого батько любив більше за інших, кульгавий син-піаніст-невдаха, якому дістався вже старий батько, і донька, яка подавляє емоції і внутрішнього хижака. А, ще онучка майбутня мисткиня, яка вчиться в коледжі, де викладав дід, і знімає себе оголеною в дивних короткометражках. Для драми не потрібен сюжет, достатньо набору хороших персонажів з якісними внутрішніми демонами, а далі вони розкажуть свою історію. В цьому фільмі вони є, до того ж вони достатньо балакучі (як і в більшості фільмів Баумбаха), щоб розказати свою історію як слід, в усіх фарбах, а ще з гумором і на рівні напруження, який я б назвав затишним. В усьому іншому це цілком стандартна сімейна драма. Це ніби більш реалістична версія андерсонівських Таненбаумів, або менш камерна версія минулорічних Його Трьох Доньок, або стисла і бідна версія серіалу спадкоємці. Це архетип, який майже ніколи не дивує, але чомусь завжди затягує і не відпускає. Ну і так, хоч події фільму і відбуваються десь наприкінці зими чи на початку весни, та це все одно дуже осінній фільм, який чудово підійде під травʼяний чайок. #драма #комедія