9 березня народився не просто поет зі шкільного портрета. Народився чоловік, який умів бути різним: упертим і ніжним, модником і бунтарем, геніальним поетом і дуже сильним художником. Саме тому Тарас Шевченко досі не виглядає людиною з минулого — він дивно сучасний навіть через два століття. Ми звикли говорити про нього як про автора “Кобзаря”, але перший “Кобзар” був зовсім невеликою книжкою — лише на 8 творів. І все одно цього вистачило, щоб українська література вже ніколи не була колишньою. Іван Франко писав, що ця маленька книжечка відкрила “новий світ поезії”. Шевченко був ще й дуже сильним художником. Не “поетом, який трохи малював”, а повноцінним митцем, якому Академія мистецтв надала звання академіка гравюри. Він створював офорти, автопортрети, пейзажі, архітектурні замальовки, історичні руїни, сцени з життя України. І це теж дуже про нього: він не лише писав Україну словами, а буквально малював її рукою. І ще один цікавий штрих: Шевченко не завжди був тим суворим дядьком у кожусі, до якого нас привчили підручники. Сучасники згадували, що він умів стежити за собою, любив гарний одяг і цілком вписувався в європейську моду свого часу. Тобто Шевченко був не лише генієм, а ще й людиною зі смаком. У нього було дуже живе серце, і він кохав. У різні роки його життя поруч або в його думках були Ядвіга Гусиковська, княжна Варвара Рєпніна, Ганна Закревська, а в останні роки — Ликера Полусмакова, з якою він навіть планував одружитися. Його любовні історії були не легкими й не казковими, але саме вони показують, що за образом пророка стояла людина, яка дуже хотіла простого людського щастя. Кажуть, Шевченко любив і прості земні радощі. За популярними історичними згадками, він особливо цінував український борщ, зокрема навіть борщ із сушеними карасями. Тобто наш геній був ще й дуже “свій” у звичайних людських речах — у смаках, спогадах, прив’язаності до рідної кухні. А ще він умів дивувати як художник. Він малював не лише урочисті речі, а й дуже незвичні для того часу роботи: наприклад, сміливі автопортрети, атмосферні нічні пейзажі, серії офортів, а також твори, у яких було більше внутрішньої свободи, ніж дозволяла імперська доба. Його мистецтво взагалі було набагато ширшим, ніж просто “ілюстрації до власних віршів”. І так, він умів робити те, що сьогодні ми назвали б справжніми викрутасами. Він ламав шаблони вже самим фактом свого існування: кріпак, якого викупили з неволі, став академіком, автором книги, яка змінила хід української культури, і людиною, чий голос імперія боялася настільки, що цензура старанно вичищала з його текстів усе найгостріше. І, мабуть, у цьому головне диво Шевченка. Він не був пласким. Не був “лише поетом”. Не був “лише мучеником”. У ньому поєдналися талант, характер, гумор, смак до життя, любов, злість на несправедливість і величезна внутрішня свобода.Тому 9 березня ми згадуємо не тільки автора безсмертних рядків. Ми згадуємо людину, яка зуміла стати голосом цілої нації — і водночас залишитися живою, справжньою, дуже людяною.З днем народження, Тарасе.Ти й досі з нами. І, здається, й досі про нас.