Моїй донечці. Записки тата з війни - Гліб БітюковМоя оцінка: ★★★★★Кулі, яка летить у тебе, усе одно не почуєш, а решта — не твої. Це одна з найкращих книжок #про_війну, що я читала. І болить від неї найбільше. Можна, звичайно, сказати, що це нариси військового медика, написані протягом трьох років служби у Збройних силах, а також листи батька до його маленької донечки, які з'явились просто тому, що він не знав, чи матиме колись можливість розповісти їй про все, що думає і відчуває. Але все це не відображає і десяту частину того, що ви знайдете в цій книжці. Вона про тривале життя в напрузі, у втраті, у страху не повернутися - і водночас про бажання жити далі, залишаючись людиною та батьком, а не лише цифрою у статистиці.Про те, як війна звільняє від обмежень і дозволяє проявитись істинній суті. Про ворога, який завжди був близько, і про людей, які досі не знайшли для себе причин відокремитись від усього, що з ним повʼязано. Про добровольців, які вірили найбільше, але почали втрачати іскру, ставши гвинтиками у системі, яка не працює. Про ПТСР і про те, що це не там, колись, після війни буде важко, це - вже важко. Просто війна ще триває.Про стосунки під час війни. Про те, що люди тепер діляться тільки на дві категорії: цивільні та військові. І про те, що збудувати місточок між цими двома світами вкрай складно, якщо не неможливо.Про любов на відстані. Про батьківство, яке відбувається через екран смартфона, а не через обійми. Про постійне відчуття провини. Про ілюзію справжнього життя. Про втрату відчуття дому. Про розчарування. Про тих, хто мертвий зсередини, просто не похований. Про те, що людина на війні стає мішенню. ❤️‍🩹 Війна має свої жорсткі правила. І відколи виїжджаєш на лінію фронту, ставиш підпис під невидимим договором, за умовами якого одним із можливих наслідків є твоя смерть. І ти приймаєш ці умови. Про те, як медику доводиться вимикатись та будувати навколо себе непроникні стіни, щоб зробити свою роботу, особливо коли серед загиблих ті, хто зранку ще сміявся, будував плани і хотів жити.Про те, як це - опинитися на місці тих, хто потребував евакуації, та відчувати сором за те, що ти «мінус».Книжка дуже емоційна. Відверта. Незручна. Читаючи її, ти розумієш: так виглядає війна для конкретної людини. Не з новин. Не з дописів у соцмережах. А зсередини.Однозначно раджу прочитати. Ну а в мене вже є перший претендент на найкращу книжку місяця 🤩Видавництво: 🌟ВСЛ#відгуки_chornobrova_karooka