Студенти останніх курсів Навчальних театрів дограють свої останні вистави, потихеньку починаючи розуміти, що от це «нас вже замучили», «та скільки вже можна?» скоро закінчиться і вони залишаться самі з собою і, на початку, виграють ті, кого вже помітили режисери і хто, завдяки цьому, вже грає в інших театрах, а кому ще шукати свої ролі, режисерів, майданчики. Нещодавно ми тут давали список симпатичних студентських робіт, а, також, висвітлювали фестиваль «Золотий Фенікс». На, майже фінал навчального року, ділюсь ще декількома роботами, які вийшли нещодавно. Щось вдалось, на мою думку, щось - ні. Але, важливо, зробити правильні висновки і рухатись далі! 1. «Брандо». Я бачив майже всі постановки Дмитра Коника, всі вони замість великої зали базуються в маленьких аудиторіях, але несхожість ні на кого, власний почерк режисера, якого за нього часто ругають і не розуміють корифеї, дає можливість саме тут відбуватись справжньому щирому мистецтву. «Брандо», як на мене, найкраща робота як Дмитра - режисера, так і акторського складу! На мурахах з першої секунди і всі дві години! Радий був бачити акторів Макса Новгородського та Толіка Осмоловського, з якіми мав нагоду працювати в декількох своїх роботах! 2. «Інші». Ну тут трохи перебрали з сенсами, символами, метафорами… відео, яке планувалось як продовження та пояснення сцен, часто йшло окремо за думкою, деякі вдалі сцени були так затягнути, що з захвату на початку встигали набриднути. Актори чудові, старались, але без чіткого режисерського почерку все посипалось. 3. «Лісова пісня», як на мене, сама невдала вистава Театру. І, знов, це стосується саме режисури. Якщо в «Інших» режисер хоч намагався зробити незвично та цікаво, то тут відбувалось за принципом «що бачу, то й співаю») Красивий фінал міг би трохи врятувати, але банальність того, що відбувалось до цього, і цей сніг підмʼяла під себе. Всю цю історію витягнув на собі суто головний герой (я був на складі з Максом Гаєвським, але, за розмовами, в складі з Артуром Березовським був той же ефект) Гаєвський тут був як сучасне, яскраве стороннє тіло, яке попало сюди випадково. Те ж можна було б сказати про Микиту Даниленко, але, будучи абсолютно вільним в візуальних та хореографічних образах, в сценах з текстом, чомусь, закривався, як би соромлячись свого такого ефектного вигляду. Яремі Машталіру вже давно треба дати якусь круту роль, щоб розкритись, досі мучати епізодами. Дівчата, сорі, якось не вразили взагалі. Але це тільки особисто моя думка, ходить до студентів, підтримуйте їх, бо потім будете вихоплювати квитки в державні театри на їх дорогущі вистави!)