🇮🇷🧍Іранська армія тріщить зсередини: дефіцит, дезертирства й конфлікт Артеш—КВІР стають “другою війною”За даними іранських ЗМІ із посиланням на власні джерела, у Збройних силах Ірану фіксують гострий дефіцит постачання, зростання дезертирств і поглиблення тертя між регулярною армією (Артеш) та Корпусом вартових ісламської революції (КВІР). ➡️У “м’якому місці” тут не кількість техніки, а якість внутрішньої координації. Якщо справді виникають ситуації, коли підрозділи Артешу скаржаться на відмову КВІР допомагати з евакуацією поранених і паралельно працюють із мінімальними запасами боєприпасів/води/харчів, це б’є одразу по трьох речах: бойовому дусі, дисципліні та довірі до командування. ➡️Звідси ж — і описані випадки “групових” самовільних залишень позицій: це не про героїзм чи боягузтво, а про поломку контракту між солдатом і системою забезпечення. ➡️Деталь, яка робить історію особливо показовою: джерела стверджують, що навіть під тиском логістики пріоритет у постачанні надається технічним компонентам для підтримки ракетних систем, а не “людському” забезпеченню. Якщо це правда, то ми бачимо класичний профіль держави, яка намагається втримати стратегічний інструмент удару ціною деградації польових можливостей і настроїв у військах.➡️І це корелює з паралельним сюжетом останніх днів: станом на 10 березня всі дев’ять ключових ракетних баз на півдні Ірану вже були уражені ударами (з різним ступенем пошкоджень), тобто “ракетний контур” водночас і пріоритетний, і під системним тиском. ❗️Якщо Іран справді входить у фазу, де ресурси стискаються, а Артеш і КВІР конфліктують за людей, медицину й логістику, то навіть наявність ракет і дронів не гарантує стабільної боєздатності. У війні темпів розвал найчастіше починається не з “браку заліза”, а з втрати зв’язності системи — коли підрозділи ще існують на папері, але вже не відчувають, що воюють як одна армія. 🔫CGTAnalytics