​​Депресія — це розкіш атеїстів (с) «Арабески» показово свідчать, чому коротка форма (не беремо до уваги емоційну точність поезії) - ідеальна форма осмислення колективних (та і персональних) досвідів війни. Коли на великі і справді ґрунтовні романні обсяги бракує як мінімум можливостей, як максимум - виваженої позиції часу. Оповідки Жадана, чи радше притчеві замальовки з життя Харкова та його жителів - кінематографічно випуклий в своїй безпосередності орнамент з характерів, обставин, невизначеності, туги за втраченим життя і на перший погляд незначущих деталей. Плюс - непретензійна лаконічність і потужне відчуття присутності в описуваному моменті, а не споглядання за ним збоку. Військові, цивільні, живі, мертві і не факт, що народжені, іноді звʼязані поміж собою, іноді просто вихоплені з контексту чи загублені порожніми і через те зчужілими вулицями рідного міста, - Жадан десь поміж них, і це найбільша сила «арабесок» для мене. Сумно, але шо ж) Такі часи, така проза, такі ми. #жадан #проза