​​На читацький клуб від тусовки «Бабая», де я мав бути одним із гостей, з обʼєктивних причин я не потрапив, а от одну із книг, які там обговорювалися - прочитав. Чесно кажучи, не знаю, за яких інших обставин в дні теперішні Будинок Старлінгів потрапив би до мого читацького списку, але все - досвід. Пізнавальний в тому числі)Якщо коротко. Штат Кентуккі, містечко Едем, старий будинок, який фігурує в химерних переказах місцевих і 26-річна сирота Опал, яка працює касиркою і робить все можливе, аби втекти з молодшим братом з цих проклятих місць. Навіть влаштовується прибиральницею в той самий моторошний будинок з його відлюдкуватим господарем. Плюс - родинні таємниці, міські легенди, любов, корпорації зі своїми цинічними бізнесовими інтересами і Підземʼя з дитячої книжки, яка теж повʼязана зі стрьомним будинком. Якщо любите ненапряжні історії, готичну атмосферу нетфліксівського штибу, а ще книги Агати Крісті, Шарлотти Бронте, Говарда Лавкрафта і кіношну естетику Тіма Бертона, вам зайде. Мені не зайшло, проте точно знаю - якби читав це в років пʼятнадцять (згадуючи, що читав переважно тоді) - був би в щирому захваті. Справді. Від візуального оформлення і якості видання в тому числі. А так - персонажі, яким навіть за найсильнішого бажання складно емпатувати, абсолютно безформне, абстрактне містечко, що для таких камерних оповідей тупо провал і - як вишенька на торті - фінал, настільки невигадливий і висмоктаний з пальця, що більше скидається на авторську безвихідь з сюжетом, ніж осмислене рішення. Що більше дивує, так це премії та номінації, які отримала за «будинок» Герроу, - якщо це хороша жанрова література, то що ж там вважається літературою поганою?)Гарного дня.