Біжу розповідати вам цікаве про памʼятання, бо давно обіцяла, а скоро за блогерською традицію вже треба готувати звіти прочитаного за рік!Під час підготовки нашої розмови із Лілею про літературу та памʼять мене заворожила ідея про книжки як фізичні обʼєкти памʼятті. Бо книжки з дитинства, особисті нотатки у власних примірниках, присвяти від друзів у подарованих або підписи автора створюють унікальні предмети, які викликають спогади та ностальгію.Окрім того, майже у кожного покоління є своя серія книжок, яка, умовно, була у всіх. Було саме якесь конкретне оформлення, неповторне й яке обʼєднує спогади цілої спільноти, народженої в один час. Говорили, що це можуть бути, наприклад, книжки А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, які були в дитинстві мого покоління. У мене, до речі, таких не було або майже не було, бо переважно мої книжки були російською.Що стосується досліджень феномену материалізації памʼяті загалом, то це про довгу історію від прустівської мадленки, яка запускає спогади героя, до памʼятників, які втілюють памʼять національну.А про звʼязок між колекціонером та його колекцією, важливістю кожного окремого предмета на книжковій поличці написав Вальтер Беньямін у "Розпаковуючи мою бібліотеку" ще у 1931 році. Коли будете перебирати свої книжки та вчергово переставляти їх на поличках — можете про це згадати й відчути майже столітній звʼязок збирачів книжок.Він там дає чудові рекомендації:Із традиційних способів отримання книжок найбільш відповідний для колекціонера — це позичити книжку й… не повернути її. Справжній позичальник, якого ми тут маємо на увазі, виявляє себе невиправним колекціонером не лише тим завзяттям, з яким оберігає позичене, і не тим глухим вухом, яке він наставляє до всіх нагадувань із повсякденного світу законності, а й тим, що він не читає цих книжок. Якщо вірити моєму досвіду, людина скоріше час від часу поверне позичену книжку, ніж прочитає її. А також звільняє нас всіх від тиску непрочитаних книжок:І ви скажете: невже непрочитання книжок — властивість колекціонера? Для вас це новина? Та ні. Фахівці підтвердять, що це найстаріша річ на світі. Досить згадати відповідь Анатоля Франса філістерові, який милувався його бібліотекою і наприкінці ставив стандартне запитання: «І ви читали всі ці книжки, мосьє Франс?» — «Ледве чи одну десяту. Хіба ви кожного дня їсте з вашого сервізу із Севра?» Поділіться історіями про свої унікальні примірники🙌