Наводимо цитату з розповіді танкіста з позивним «Алмаз». Він — командир танкової роти 23-ї окремої механізованої бригади 20 армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ. Офіцер згадує свій перший бій: страх, FPV-дрони над головою, танк глохне, туман, незрозуміло, куди рухатися серед зруйнованих сіл під Роботиним. «На карті це одне, а коли в Роботине заїхали, то там жодного дому не було вцілілого, все було знищене по сам фундамент, і зорієнтуватися було дуже важко. Ще плюс до цього був сильний туман, і ми їдемо та розуміємо, що зв'язку з нами немає, ми десь заблукали. І я кажу командиру танку: «давай щось робити, Директор». А Директор каже, «я не знаю, що робити, де їхати, незрозуміло, туман навколо», — розповідає Алмаз.«Cтрашно так, що вже серце колотиться. І Директор недовго думає і каже: «я зараз вийду, спитаю». І відкриває люк, вилазить із танка, нормальний такий хлопець, підходить до піхотинців, які за нами їхали, і каже: «а де ми є?». А ті хлопці відповідають: «ми не знаємо, ми за вами їхали».