Пʼяте літо, яке переживає Бердянськ в окупації. Пʼятий рік, коли місто перестало жити повним життям: бізнес практично відсутній, нового не зʼявилось (навіть орківський «вайлдберіз» нормально не працює); виробництва нема; туристів нема; води нема; світла нема; бензину нема.Аналізуючи все, що відбувалось з лютого 2022 року, ми не змогли пригадати, що ж реально приніс окупант у Бердянськ такого, про що нам і не мріялося, що відрізнило би погане життя до окупації від класного життя під руснею? Із великою знижкою пригадується тільки оглядовий майданчик над Середньою горою, але навіть і його досі не доробили (здається, за три роки з початку «робіт»), крім того, він являє собою десь третину від того проєкту, який планувало робити місто без окупації. Тобто, урізаний та недороблений один-єдиний обʼєкт.Планових ремонтів практично немає, реконструкцій також. Полатані нашвидкоруч дороги вже пливуть, та і це робилось виключно для орківської військової техніки.Людей немає, вулиці порожні. Нещодавно мережею залетіло відео з аквапарка, куди якась дівчина привела дітей, вгатила 10 тисяч рублів, а там не працюють дитячі горки! Та й дорослі – теж далеко не всі. І людей там також немає.Просто згадайте, що відбувалось у Бердянську в перші тижні липня, після Дня Конституції. Звісно ж, 28 червня – крутезний концерт, а далі Бердянськ починав просто задихатись від кількості туристів. Потяги без жодного вільного місця. Кожен потяг, кожен! Автовокзал повний лісовських та не тільки жінок, які пропонували житло на будь-який гаманець. А ближче до середини-кінця липня вільного житла вже не було, як і місць на автобуси.Черги всюди: у аквапарк, на прогулянкові катери, на атракціони та колесо огляду, та навіть у «баракуду» була черга щоб зайняти столик! Центр міста – нуль вільних місць для паркування, ринок – не проштовхнутися, хочеш фото на памʼятнику бичку? Також у чергу! На третьому пляжі займати місця доводилось о 6-7 ранку, бо чим пізніше – тим ближче до проїжджої частини. На парку Шмідта по дві-три черги на автобуси. Таксі не вистачає. Воду купують не пляшками, а паками. Якщо повезло увечері натрапити на вільний столик у Піч-піті, Пивбарі №1, Берліні або у інших кафешках – то реально була подіяЖодного порівняння тих та нинішніх часів не може бути (хоча, зараз теж є черги – за бензином, за послугами та за нормальними харчами). Нинішній період – це завмерлий час для міста та для людей. Причому для всіх нормальних людей – як тих, хто залишився, так і тих, хто покинув його.До чого ця одночасно приємна та болісна ностальгія? А до того, що деокупація нещодавно здавалась нам такою складною та далекою, а сьогодні вона має більш чітку форму та перспективу. І ми про це напишемо незабаром.Підписуйтесь Війна. Бердянськ. Україна.