BRD24 - Бердянськ 24

УКРАЇНЦІ ЗАБУВАЮТЬ ПРО ТОТ? РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯУ соцмережах лише 0,3% згадок про окуповані територіїАналітики програми «Партнерство за сильну Україну» проаналізували понад 86 мільйонів повідомлень у мережах Telegram, Facebook, YouTube та TikTok за останні 12 місяців. З них 248 тисяч стосувалися тимчасово окупованих територій, без урахування коментарів. Це близько 0,3%. Результати дослідження представили сьогодні на XIV Форумі громадянського суспільства. Про це «Бердянськ 24» дізнався з матеріалу центру прав людини ZMINA.Найбільше повідомлень з’являється в прифронтових регіонах: у Запорізькій (12,23%), Херсонській (9,57%) та Одеській (8,24%) областях. Переважна половина згадувань мають нейтральний характер — це новини, офіційні повідомлення та репортажі. Негативні дописи становлять 37,3% і здебільшого пов’язані з бойовими діями, обстрілами, руйнуванням інфраструктури та гуманітарними кризами.Радник зі стратегічних питань громадської організації «YES» Аскад Ашурбеков наголосив, що окупація не є проблемою окремих регіонів або лише внутрішньо переміщених осіб. Також він наголосив, що зараз дежрава не продукує спільну політику щодо тимчасово окупованих територій.«Ключовою тезою росіян є локальність конфлікту. І коли ми кажемо, що це локальна проблема якихось регіонів, якоїсь локальної спільноти ВПО, то ми де-факто підіграємо російській пропагандистській історії» — сказав Ашурбеков. Заступниця головного редактора медіаплатформи «Вгору» Єлизавета Жарких зазначила, що аудиторія дещо виснажена. Водночас вона наголосила, що важливо створювати контент, корисний для молоді, яка залишається на ТОТ.«Це мають бути інформаційні проєкти про вступ в українські виші, школи тощо. Треба їм показати, що на них на підконтрольній уряду України території чекає розвиток, демократія і свобода. Тут вони можуть заробляти, розвиватися і бути кимось. А там (на тимчасово окупованих територіях – ред) цей шлях для них неможливий», — зауважила Жарких. Керівник проєкту «На лінії зіткнення», член правління ГО «Сильні громади» Андрій Грудкін зазначив, що переселенці можуть бути містком до жителів ТОТ, адже люди спілкуються між собою. Експерт наголосив на важливості єдиної державної політики з реінтеграції тимчасово окупованих територій.Директор дослідницької компанії  «Active Group» Олександр Позній зауважив, що часто українці упереджено ставляться до людей, які залишилися під окупацією.«Яка думка в суспільстві про цих людей? З одного боку це українці, яких ми чекаємо, а з іншого боку в суспільстві є думка: «Ви ж 10 років не виїжджали звідти, отже вам подобається жити при цій владі”. Хоча насправді, коли ми спілкуємося з цими людьми (які перебувають на ТОТ з 2014 року – ред.), вони говорять: «Ви нам казали «чекайте, ми вас повернемо» і ми чекали», — розповів експерт. Членкиня правління БО «Helping to leave» Юлія Боклаг наголосила, що людям на ТОТ важливо отримувати інформацію про реальні випадки підтримки та допомоги.

ПРОПАГАНДА ТА ВІЙСЬКОВИЙ ВИШКІЛ ЗАМІСТЬ ОСВІТИ. ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО НАВЧАННЯ В ОКУПОВАНОМУ БЕРДЯНСЬКУ?Як зараз виглядає освіта на ТОТ, чи набрали окупанти достатньо учнів та вчителів, щоб запустити всі школи та чи можуть бердянці здобувати українську освіту? Відповіді на ці та інші питання в інтерв’ю «Бердянськ 24» дав експерт та аналітик Центру громадянської просвіти «Альменда» Олег Охредько.Шукали школярів по домахЗа час окупації бердянські школи пройшли шлях від гуманітарних штабів до осередків пропаганди. Центр громадянської просвіти «Альменда» до повномасштабного вторгнення базувався в нашому місті й зараз продовжує досліджувати ситуацію з освітою, зокрема в Бердянську. Олег Охредько розповів, що вже в травні 2022 окупаційна влада почала готуватися до навчального року.«Першими кроками стало формування так званого педагогічного колективу в школах: залучення вчителів, які залишилися на окупованій території, призначення нових директорів. Одна з перших – була 2 школа, куди призначили вчительку із 5 школи. На вересень окупанти змогли відкрити практично всі школи, окрім 5. В першу чергу через колектив, адміністрацію, які просто сховали всі особові справи», – розповів Охредько. Він повідомив, що в серпні викладачі, які пішли на співпрацю з окупаційною владою, закликали дітей поверталися 1 вересня до шкіл. Деяких вчителів забирали на підвал, щоб схилити до співпраці. Одночасно почалася перепідготовка освітян до роботи за російськими стандартами. Для цього бердянських вчителів вивозили до Криму.«Саме цікаве, що росія не довірила перепідготовку кримчанам. У Криму є власний інститут перепідготовки, але туди не привезли вчителів з Запорізької, Херсонської областей, а вивозили їх до Євпаторії, де цю перепідготовку проводили фахівці з Москви», – зазначив експерт. Він згадав, що окупанти разом зі вчителями-колаборантами ходили по адресах з особових справ, шукали дітей, погрожували забрати їх з родин (якщо вони не будуть навчатись у російських школах – ред.). Тим часом у школах знищували українські підручники та замінювали їх на російські. З 5 школи окупанти зробили православну гімназію, де напочатку було лише 10 учнів, зокрема діти директора.Але вже в травні 2022 року окупанти нагороджували випускників українських шкіл.«В 2 школі вручали російські атестати дітям 11 класу. І російські золоті медалі за те, що діти 11 років навчалися в українській школі», – зазначив Охредько. Попри всі намагання, окупаційна влада не набрала необхідної кількості вчителів і учнів, тому місцеві школи залишаються напівпорожні. Особливо це відчувається в селах навколо Бердянська.«Директора школи депортували, прийшли та сказали, що ти не йдеш до школи, вчителі не йдуть до школи, тому його вивозили на «розстріл». А потім, через певний час, коли він не погодився (на співпрацю – ред.), спочатку тиждень він був у підвалі, а потім його з дружиною депортували. В селах Бердянського району іноді в класі проходить по чотири уроки, наприклад, фізкультури на день або труди, бо немає вчителів, які могли б працювати», – повідомив експерт. Освіта по-російськиУ 2023 році освітній процес у школах був уже налагоджений за російською програмою та пропагандистською методичкою рф.«Обов’язково підняття російського прапора, виконання гімну та проведення ідеологічної обробки. Щопонеділка відбуваються так звані «Розмови про важливе». Дитяча молодіжна організація «Юнармія»., «Рух перших», на жаль, у Бердянську також є», – зазначив Охредько. ПРОДОВЖЕННЯ МАТЕРІАЛУ В КОМЕНТАРЯХ 🔻

НА БЕРДЯНЩИНІ ОКУПАНТИ ЗА НЕСПЛАТУ ВІДРІЗАЛИ СВІТЛО В СВОЇЙ АДМІНІСТРАЦІЇЗа борги без електроенергії також залишають місцевих колаборантівВ селі Нельгівка Бердянського району окупанти розмістили свою адміністрацію в одному з корпусів місцевої гімназії. Згодом зі сторічної історичної будівлі туди перевели і сільського фельдшера. Восени цього року в гімназії відрізали світло за несплату. Про це в коментарі «Бердянськ 24» розповів начальник Софіївської сільської військової адміністрації Станіслав Захаревич.Тепер фельдшер знову приймає в будівлі, яка визнана аварійною. А окупаційна сільська влада залишається без електроенергії.«Окупантів навіть не цікавить, що це їхня ж, умовно кажучи, влада. Є випадки, коли навіть колаборантам, місцевим організаторам референдумів також відрізають світло за несплату незначних сум. Тобто вони там проживали в селі, виїхали до Бердянська на певний період, вчасно не заплатили за квитанцією, їм відразу відрізають світло. Вони починають піднімати, як то кажуть, всі свої зв’язки, посилаючись на те, що вони активно агітували за росією, але це нікого не цікавить. І декому з них досі світло так і не підключили», – розповів Захаревич.

ІСТОРІЯ БЕРДЯНЦЯ АРСЕНІЯ ЛІСІХУНА, ЯКИЙ В 19 РОКІВ СТАВ ВЧИТЕЛЕМВін навчається в університеті, викладає історію й географію в школі, працює з молоддю та мріє про дипломатичну деокупацію свого міста«Це нанесло емоційну травму, яка просто так не проходить»Арсеній згадує виїзд з окупованого Бердянська як досвід, який змінив його назавжди. Каже, що найважче було прийняти власну безпорадність у підлітковому віці, коли тобі одночасно потрібно жити далі й намагатися впоратися з втратою дому.«Це той момент, коли ти зовсім малий, і твоє становлення припадає на час, коли потрібно виїхати. Я вже зараз розумію, що це нанесло емоційну чи психологічну травму, тому що просто так воно не проходить». У новому місті не було друзів, не було звичних місць і безпеки, яку дає дім. Спорт став тим, що змусило рухатися вперед.«Потрібно подорослішати якомога швидше, тому що проблем багато і їх треба вирішувати. Малим залишатися не можна». Від олімпіад до волонтерстваУ Запоріжжі Арсеній вступив до ліцею №71 і закінчив його з золотою медаллю. Був призером численних олімпіад, а після випуску переїхав до Дніпра, де навчається на політолога.Паралельно хлопець активно волонтерить і працює з переселенцями – тими, хто пройшов подібний шлях.«Дніпро – великий хаб для ВПО. Я зустрічав бердянців, і це щастя, коли раптом знаходиться рідна душа. У мене в гуртожитку жив хлопець з мого району і моєї школи, тільки старший на три роки. Ми одразу знайшли спільну мову». Сьогодні Арсеній є лідером молодіжної громадської організації «Батьківщина молода» та мріє працювати на дипломатичному рівні, зокрема для майбутнього Бердянська.Учитель у 19Поки навчається, Арсеній працює в школі: викладає історію України, географію та факультатив «Політична освіченість» для старших класів.«Я працюю за сумісництвом, паралельно навчаюсь. І хоча грошей там майже немає, викладацька діяльність мені дуже подобається. Я не хочу з неї виходити». Хлопець переконаний, що українським дітям потрібно більше говорити про політичну культуру.«Український народ робить одні й ті самі помилки. Політична неосвіченість призводила до катастроф у минулому, і ми маємо це зупинити. Якщо батьки розуміють процеси і можуть пояснювати, чим парламент відрізняється від президента, то й діти будуть освіченими». Попри власний ентузіазм, впроваджувати додаткові уроки складно – впирається у відсутність державної програми і банальний брак кадрів.«Я знав кожну піщинку Морозово»Свої корені Арсеній пам’ятає до дрібниць – вулиці, по яких бігав, школу №11, подвір’я, набережну, море.«Я хотів би просто зайти у свою квартиру, пройтися стадіоном одинадцятої школи, побачити Бичка, наші атракціони, Азовське море. Жодне інше море не зрівняється з Азовом». Утім, хлопець чесно зізнається, що повернення назавжди він не уявляє – життя вже вбудоване в Дніпрі, але кожне літо він мріє проводити у Бердянську.Про деокупаціюПогляд Арсенія на деокупацію стриманий і тверезий. Він не вірить у військове повернення міста найближчими роками, але вірить у політичні зміни в росії, які дадуть шанс на переговори.«Поки живе російський цар по прізвищу Путін, скоріш за все, Бердянськ не буде відданий Україні. Але після його смерті, після зміни влади, дипломатична деокупація можлива». Військовий шлях, за його словами, означає надто багато життів, які не можна віддати легковажно.«Потрібно знайти сили і почати жити далі»Головне, що Арсеній повторює всім, хто пережив виїзд і втрату дому – життя триває. І його потрібно прожити.«Якщо не можете знайти сили в собі – знайдіть їх в оточенні: у батьках, близьких, дітях. Ваше життя єдине, і більше такого не буде. Потрібно проживати, як би болісно не було. Через силу. Але потрібно починати рухатися. Іншого немає».

В БЕРДЯНСЬКУ ОКУПАНТИ ПЕРЕБУДОВУЮТЬ ОПТОВИЙ РИНОКНаявні приміщення можуть знестиРосійське підприємство «Ринки Запоріжжя» звітує про реконструкцію торгових майданчиків, зокрема оптового ринку на вулиці Консульській. Про це «Бердянськ 24» дізнався з пропагандистських медіа. Окупанти стурбовані, що на території багато «безгоспного» аварійного майна та начебто самовільних забудов. Також окупанти заявили про борг місцевих торговців.«Багато об’єктів передані як безгоспне майно в аварійному стані. На оптовому ринку в Бердянську досі застосовуються самовольні конструкції, невідповідні вимоги безпеки: відсутні інженерні комунікації, під’їзди для транспорту, порушені норми пожежної безпеки. Понад 500 підприємців працюють без договорів, а їхня загальна заборгованість перевищує 50 мільйонів рублів», — розповіли на підприємстві окупантів. «Ринки Запоріжжя» повідомили, що реконструкція проводиться з минулого року. Тут обіцяють зробити зонування території, замінити водопровід і каналізацію, побудувати санузли й організувати парковку. Втім коли саме закінчать роботи та якою буде доля виявленої аварійної «безгоспної» і самовільної забудови не повідомили.

НА ВІЙНІ ЗАГИНУВ ВІЙСЬКОВИЙ З БЕРДЯНЩИНИ ІГОР ТЕРТИЧНИЙЦе сталося 11 листопада. Герою назавжди 31 рік.Ігор закінчив школу в селі Радолівка Софіївської громади. Після закінчення Бердянського державного педагогічного університету він вступив до лав Збройних сил України. Пройшов шлях від матроса до командира роти елітного підрозділу безпілотних авіаційних систем. Воював на всіх фронтах, зокрема Херсонському. Про це «Бердянськ 24» дізнався з публікації в телеграмі Софіївської сва.«Його ідеї та напрацювання, втілені разом із побратимами, не раз руйнували плани противника, а сам Ігор був для підрозділу справжнім натхненням. Ігор був не лише хоробрим воїном і командиром, а й люблячим сином, братом, найкращим хрещеним і вірним другом. Його турбота, врівноваженість та готовність завжди допомогти залишаються в серцях усіх, хто його знав. Це невимовна втрата для Софіївської громади. Ігор назавжди залишиться у наших серцях і спогадах», – йдеться в дописі. За час служби Ігоря відзначили численними нагородами. Він отримав:▪️почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «За взірцевість у військовій службі» III ступеня;▪️медаль «Захиснику Вітчизни» згідно Указу Президента України;орден «За мужність» III ступеня за проявлену відвагу у боях за Харківщину (згідно Указу Президента України);▪️заохочувальна відзнака Головного управління розвідки Міністерства оборони України «За сприяння воєнній розвідці України» II ступеня.

«ВОРОГ НЕ БУДЕ СЕБЕ ПОЧУВАТИ СПОКІЙНО». ВІЙСЬКОВИЙ ПРО УРАЖЕННЯ НАФТОБАЗИ В БЕРДЯНСЬКУРечник Української добровольчої армії Сергій Братчук розповів про значення спецоперації та подальшу роботу ЗСУ на ТОТУдари Сил оборони по російських військах на ТОТ – це частина системної роботи. ЗСУ порушують логістику окупантів, вражають військово-промисловий комплекс, знищують енергетичну інфраструктуру та склади боєприпасів. Українська армія не залишає поза увагою і Бердянськ. 12 листопада ЗСУ атакували нафтобазу в нашому місті. Речник Української добровольчої армії Сергій Братчук розповів «Бердянськ 24» про значення таких операцій.«Свого часу удари, наприклад, по пунктах управління, командних пунктах, а також по автобазах на Донецькому напрямку, зокрема на Покровському, прильоти у ворожі штаби, вони також впливали на проведення бойових дій саме на цих напрямках. Сьогодні можемо зробити висновки, що такі удари, зокрема по Бердянську, мають на меті, перш за все, вплинути на ворожу ресурсність, можливість продовжувати інтенсивні бойові дії саме на цьому напрямку на Запорізькому фронті. Тому я впевнений, що удари по тимчасово купованій території, зокрема бередянської англомерації, по об’єктах енергетичної інфраструктури будуть продовжені», – пояснив військовий. Через віддаленість Бердянська від лінії фронту окупанти сприймають його як свій тил, розташовуючи там не лише склади боєприпасів і нафтобази, а й використовуючи як хаб для лікування та відновлення своїх військових. Сергій Братчук наголосив, що росіянам на ТОТ не варто розслаблятися навіть у Бердянську. Він згадав, що свого часу великим військовим хабом росії був Крим, проте зараз там немає практично жодної локації, недоступної для Сил оборони України.«Ресурсність і номенклатура засобів вогневого ураження з боку Сил оборони зростає. Мова йде про потужність, про відповідні відстані. І вони дають можливість уражати все, що забезпечує логістику та дає ворогу можливість воювати. Сьогодні Бердянськ, я думаю, що найближчим часом побачимо наступні локації по цьому напрямку. Номенклатура наших дронів змінюється зі знаком плюс, вони стають більш потужними, починають реалізовуватися українські ракетні проєкти, що дуже важливо. Ураження буде для ворога з більшими наслідками. Це початок дуже великої роботи по тимчасово окупованих територіях. Ворог не буде себе почувати у таких районах спокійно, це 100%», – запевнив Братчук. За його словами, для Збройних сил ще достатньо роботи в Бердянську. Але загрозу несуть не лише українські дрони, а й російське ППО.«Окупантам, а також колаборантам на тимчасово окупованих територіях, звичайно, треба боятися, перш за все, наших засобів огневого ураження і ще більше боятися російського ППО. Тому, що як не можна давати сірники дітям, так і росіянам не можна давати в руки засоби ППО. Я думаю, що це (збивали – ред.) і зенітно-ракетні комплекси, і звичайно, вогнепальна зброя, стрілецька», – розповів Братчук. Речник Української добровольчої армії зазначив, що подібні операції мають давати жителям ТОТ сил і повертати віру в звільнення.«Звичайно, розумію, що час проходить, що емоційний стан людей не стає кращим. Але оця системна робота Сил оборони не просто має підійняти людям настрій, емоційний стан, а знову повернути віру в те, що Сили оборони України обов’язково повернуться на тимчасово окуповані території. Тому, звичайно, величезна подяка людям у тимчасовій окупації, розуміємо всі їх труднощі, трошечки потрібно потерпіти, коли у ворога буде горіти її палати. Тримайтеся подалі від російських ППО та вірте в Сили оборони» – звернувся до людей на ТОТ військовий.

БЕЗ УКРАЇНИ ВОДИ В БЕРДЯНСЬКУ НЕ БУДЕ. ВІКТОР ДУДУКАЛОВ ПРО ВОДОПОСТАЧАННЯ В ОКУПОВАНОМУ МІСТІПроблема з водою в Бердянську є показовим маркером ситуації на всій ТОТ. Головні причини сухих кранів у будинках бердянців це теракт на Каховській ГЕС і недбале ставлення окупантів до комунальної сфери, вважає заступник голови Бердянської районної ради, військовий ЗСУ Віктор Дудукалов. Яка наразі ситуація в місті, в якому стані Берда та водосховище, чи можна використовувати інші річки та які шляхи вирішення проблеми існують політик розповів у коментарі «Бердянськ 24».Спроби окупантів добути водуПісля підриву Каховської ГЕС основним джерелом води для міста стало Бердосховище. Але річка майже пересохла, а запаси сховища обмежені, тож поступово настав колапс. Минулого місяця окупанти повідомляли, що очистили річку Берду, яка нібито заросла та була засмічена. Це мало сприяти наповненню водосховища. Втім, Віктор Дудукалов запевнив, що дійсно ефективне очищення водойми потребує великих коштів.«Я згадую ще з часів 20-21 року, у нас питання очистки Берди було одним з найсерйозніших на порядку денному на рівні Бердянського району. І тоді було зрозуміло, що це просто неймовірні сили, неймовірні гроші потрібні для того, щоб зробити це професійно, максимально ефективно. А результатами очищення нормального річки Берда було б не тільки водосховище, а й гірло річки. Чому була раніше таранка? Зараз таранки в Азовському морі біля Бердянська вже багато років нема. Тому що її нерест проходить в річці. І вона раніше заходила в Берду на нерест. І сьогодні треба привести Берду в той стан, який був мінімум 20 років тому. Цим мають займатися наукові інститути, десятки спеціалістів на рівні проектування і дослідження. Приблизна вартість професійного очищення річки, приведення її в належний стан абсолютно не відповідала тому ефекту, який це б дало тоді. Тому що це було дуже вартісно та на місцевому рівні жоден бюджет це б не потягнув», – згадав політик. Бердянець сумнівається, що окупанти дійсно провели якісну очистку річки. Так само Віктор впевнений, що невідповідною залишається якість води. Попри розмови окупаційної влади про оновлення очисних споруд, показники води залишаються неперевіреними.«Якщо окупанти домоглися того, щоб вона хоча не була різнокольорова, це не значить, що вона взагалі нормальна. Тому що я бачив документи досліджень цієї води. Певні показники перевищують в 5, в 10 і більше разів норму. Це значить, що тією водою навіть город поливати не можна. Тому що вона заходить вже погана. Очистки окупанти нормально їй не дають, бо це дорого. Нормальна вода буде тільки коли є чисте джерело, адекватне очищення і постійно наповнені під тиском мережі. І які з цих трьох компонентів в окупантів виконані?  Жодного. Тому вода не відповідає нормам», – переконаний політик. Спроби окупантів добувати воду зі свердловин також не дали очікуваного результату. Води в кранах бердянців немає.«У мене свого часу була інформація про те, що окупанти тягнули частину води з околиць Приморська, зі свердловин. Потім вони робили нові свердловини, причому вони їх не всі доробили біля села Азовське. Але система водопостачання потребує, щоб був постійний тиск, щоб вона була наповнена водою. Якщо немає обсягу води, немає тиску в системі, воно буде просто ламатися. Абсолютно всі труби будуть у дірках, якщо немає води, якщо вона не заповнена постійно», – зазначив Дудукалов. 😎 Продовження матеріалу читайте на сайті

🔐🔒🔓Подкаст 69 – «ВПО і розлука». Що відчувають ті, у кого рідні в окупації?У цьому подкасті згадуємо інтерв’ю з Діаною, тато якої залишився в Бердянську. Дівчина переживає за нього та вважає, що людям, які переживають втрату не вистачає підтримки. Тож шо болить переселенцям, у яких залишились близькі в Бердянську? Говоримо про це в подкасті.🔓 Люди стримують біль, але чи треба це робити? Нам здається, що нікому не цікаві наші проблеми, втім це не привід закриватися в собі.🔓 Бути на відстані – це постійно боятися за безпеку. Адже ти не лише контролюєш свої дії тут, а й переживаєш чи нічого не загрожує людині там.🔓 Нас не розуміють. Бо коли ти ВПО з окупації та біженць з підконтрольної території це різна розлука.🔓 Не провести в останню путь. Найбільший страх переселенців, у яких літні родичі в окупації. Похорон на відстані подвійний біль.🔓 Спілкування як квест, побачення як виклик. Поганий зв’язок і блокування українських сайтів, важка дорога та небезпека при фільтрації. Виклики на шляху людей, які просто хочуть поспілкуватися з рідними.

«ВІН ПРОЙШОВ ТЕРАКТ В ОЛЕНІВЦІ». ІСТОРІЯ БЕРДЯНКИ АЛІНИ МИХАЛЬЧУК, ЯКА ЧЕКАЄ ЧОЛОВІКА З ПОЛОНУ ВЖЕ ЧОТИРИ РОКИДівчина продовжує боротися за чоловіка на мітингахКоли почалася повномасштабна війна, чоловік Аліни Михальчук служив у 501-му батальйоні морської піхоти. З перших днів повномасштабного вторгнення він був під Маріуполем, разом із побратимами тримав оборону міста.«Ми тоді жили без зв’язку, без світла, – пригадує Аліна. – 28 березня він ще подзвонив. А вже наступного дня, коли з’явився інтернет, я побачила пропущений дзвінок. Я дзвонила, але він вже не брав». Пошуки будь-якої інформації перетворилися на нескінченні дні очікування, молитви й страху. «Однокласниця чоловіка, яка була в Польщі, виклала відео, де показали, що хлопців із батальйону взяли в полон. Я одразу впізнала свого чоловіка на тому відео», – каже Аліна. Суд у Донецьку і лист з МакіївкиУ 2023 році через Червоний Хрест до матері полоненого прийшов перший лист. У ньому він писав, що живий і сподівається скоро повернутися додому. Згодом Аліна дізналася, що чоловіка судили в окупованому Донецьку й засудили до 23 років позбавлення волі.«Його судили в Донецькому СІЗО. Потім перевели в Макіївку, а згодом у Кіровську колонію. Там уже не дозволяли побачень, дзвінків – тільки передачі», – розповідає дівчина. Мати Аліниного чоловіка змогла побачити його двічі – кожного разу на три доби. Вона привозила передачі, збирала все можливе, аби син бодай трохи почув тепло з дому.«Коли вона розказала мені, що він пережив, я не могла уявити. Він пройшов теракт в Оленівці, бачив усе на власні очі. Потім його перевели до Іванівської колонії, де били дуже жорстко. В нього вибиті зуби, перебиті ребра, дирка в спині», – каже Аліна. За словами дівчини, чоловік розповідав, що окупанти змушували дивитися на фото родини й били щоразу, коли він підтверджував, що це його дружина чи батько.«Коли мама побачила його в колонії, він важив 55 кілограмів при колишніх ста. Він просто виснажений», – додає Аліна. Діти не знають свого батькаПісля виїзду з окупації Аліна жила в кількох областях, зрештою оселилася в Білій Церкві, де поруч парк, школа і спокійніше життя.«Біла Церква невелике, але дуже гарне місто. Тут тихі люди, є парк Олександрія, атракціони для дітей. Мені тут спокійніше, але все одно я живу тільки очікуванням», – каже дівчина. У Аліни двоє дітей. Доньці сім, сину – п’ять.«Донька пам’ятає тата, бо їй тоді було три з половиною. А син знає його лише по фото. Коли показую фотографію, він знає, що це тато. Знає і те, що він в полоні. Я не приховую цього, бо якщо не скажу я, знайдеться хтось, хто скаже і це буде боляче для дітей». «Я тримаюся лише заради дітей»Аліна каже, що її нервова система не витримує постійного напруження. У неї бувають панічні атаки, безсоння, розпач.«Можу плакати щоночі. Коли діти сплять, я гортаю новини і просто йдуть сльози. Я ніби справляюся, але водночас ні. Немає підтримки, немає рідних поруч. Ти 24 на 7 з дітьми – навіть не маєш часу просто вийти сама на прогулянку». Попри все, Аліна продовжує боротися. Вона бере участь у мітингах, тримає зв’язок із родинами полонених, пише листи, навіть коли не знає, чи вони дійдуть.«Я дуже хочу повернутися до Бердянська. Там мій дім, там народилися мої діти, там усе рідне. Нехай це буде навіть через десять років, я все одно повернусь. Головне, щоб він теж повернувся додому». Хоча час минає, а відповіді немає, Аліна не дозволяє собі зневіритися. Щоразу, коли з’являється найменша звістка з колонії, вона знову оживає.