​​Цієї трагедії могло б не бути.Дитина з інвалідністю померла вдома від голоду.На Вінниччині розслідують смерть 10-річного хлопчика з інвалідністю, який помер від тривалого голоду у власному домі.Дитина з народження потребувала постійного стороннього догляду та медичного нагляду.За висновками експертів, хлопчика можна було врятувати, якби йому своєчасно надали належну медичну допомогу та забезпечили догляд.Хлопчик перебував на обліку соціальних служб.Сім’ю неодноразово відвідували.Фіксували неналежні умови проживання та погіршення стану здоров’я дитини.Але рішень про вилучення дитини з небезпечного середовища так і не було ухвалено.Чому?Бо система бачила.Знала.Фіксувала.І не діяла.Ця дитина не була «невидимою».Вона була в документах, в актах, у звітах.Але її залишили там, де вона помирала.Шлях дитини в небезпеці — жорсткий і важкий.І саме тут держава має втручатися негайно.Якщо дитина перебуває серед небезпечних для неї людей або в умовах без їжі, води, лікування і догляду —її потрібно негайно виводити з цього середовища.Без виправдань.Без зволікань.Без формальних «перевірок».Саме про це ми говоримо, працюючи в межах Тимчасової слідчої комісії з питань захисту прав дітей. Ми стикаємося з історіями, про які не можемо говорити публічно.Але вони шокують.І шокує не лише те, що відбувається з дітьми, а байдужість системи, яка мала б бути першою на їхньому захисті.Захист дитини — не дискусія.Не компроміс.Це межа, за яку держава не має права відступати.